понедельник, 8 апреля 2013 г.

Європейська столиця чи Європейське серце?

 Листівки з буденного київського життя...

Київ - вічне місто. Це - «Північний Рим».

Оноре де Бальзак.

Київ і Париж знаходяться на одній географічній паралелі. Але, як і в 1847-му, коли Бальзак перший раз відвідав Київ, він все так само далекий від Європи, як і 165 років тому. Зараз все частіше і частіше лунають слова та гасла - Київ у Європу, євроінтеграція. Але що таке Європа у розумінні тих, хто нас туди так кличе?  Чи готові ми жити «по-європейські»?
При слові  євроінтеграція, я чомусь одразу згадую слово «євроремонт», яке так швидко стало популярним з початку вже далеких 90-х. Хто вигадав це словосполучення, історія буремних 90-х нам не залишила. Але стійке відчуття що «євроремонт - це круто», у багатьох залишилось. Хоча насправді євроремонти 90-х це була звичайна заміна старих дерев’яних вікон на пластикові, перенесення розеток ближче до підлоги, та нова (зазвичай скандинавська) сантехніка.  Тоді ніхто не замислювався, що насправді  євроремонтом мають бути перш за все німецька якість, французький смак, та англійська практичність. Те саме зараз відбувається і з цією славнозвісною  євроінтеграцією, до якої нас так закликають, не розуміючи, що для початку треба почати в Києві жити «по-європейські»?
Виходячи з будь-якого київського торгівельного центру, мене завжди не облишає відчуття «Борисполю». Наче тільки вийшов крізь скляні двері якогось «квадрату», і оп-па «здрастуй рідна Батьківщина» з її буденною сірістю. 
Але, дякуючи Богу, не все так погано в «божому місті Києві». Два дні тому, в перший день квітня випадково потрапив на благодійну акцію в один з торговельних центрів Києва, на так званий «роллердром».  Громадська організація «Європейська столиця» організувала для дітей інвалідів (не буду згадувати їх тяжкі вади) маленьке свято. Щоб зрозуміти наскільки такі акції важливі, треба було глянути в щасливі та радісні очі цих дітей.
Провівши поруч з ними більше години, і пропустивши їх радість крізь своє серце, я зрозумів, що справжня соціальна активність, небайдужість і є той шлях до Європи, який не на словах а у реальному житті нас туди наближає. Як же раділи ці дітлахи можливості позмагатись з такими же як вони. І одразу кудись щезло не їх, а моє відчуття неповноцінності.
Особлива подяка «Європейській столиці» і особисто Гонтару Сергію Васильовичу та Пилипчуку Станіславу Степановичу, за те, що вони замість лозунгів про євроінтеграцію, подарували дітям не тільки свято, але й організували нагородження всіх дітей без винятку відзнаками та подарунками. Ось це дійсно «по-європейські» і по-людяному. Коли без всяких рекламних носіїв, прапорів та стягів робляться маленькі, але такі важливі людяні справи. Так хочеться щоб таких прикладів маленьких кроків до «Європейської столиці» було побільше.
І не дивно, що в цей раз, коли я виходив з «європейського» торгівельного центру на вулицю, в мене не виникло відчуття «Борисполю». Навіть переплигуючи через весняні київські калюжі я з радісним серцем йшов по вулиці свого рідного міста з відчуттям того, що не зважаючи ні на що маленькі добрі справи наближують моє місто до стандартів Європи, щирості та людяності.
Чомусь пригадалось маловідоме вчення Хуна. Згідно з цим віруванням Кохання, чи Любов – це гармонія і прогрес,  а зло, це дисгармонія та деградація. Тому зло постійно винищує само себе, а кохання само себе підживлює та наповнює. Таким чином, зло минає, а кохання вічне. І якщо християнство, та іудаїзм мають 10-ть заповідей, то вчення кахунів тільки одну – ніколи не завдавати шкоду, та тільки допомагати.  На справді кахуни мешкають в 50-ому штаті США – Алоха, це Гавайї. Але людяність і щире співчуття не мають меж і так хочеться, щоб Київ став не тільки «європейською столицею» а ще й столицею людяності. Не даремно ж колись Оноре де Бальзак назвав його «Північний Рим» вказуючи перш за все на святість нашого міста.

Комментариев нет:

Отправить комментарий