Хрест на Червоному Хресті

 Треба, щоб весь світ поставив Хрест, на Червоному Хресті!

Те що зробив Червоний Хрест, то поза межами гуманності і людяності.

Поза межами розуміння і людяності.

Для початку, ніяких емоцій тільки 3 факти:

- Бюджет допомоги Україні МКЧХ становить 267 мільйонів доларів. 

- Червоний Хрест підтримав примусову депортацію мешканів України до Росії

- За ці 267 мільйони доллари Червоних Хрест збирається профінансувати створення фільтраційних (концтаборів) для українців в Росії.

Те що, Червоний Хрест вкотре виявився неефективним і навіть шкідливим у протидії гуманітарній катастрофі, спричиненої війною Росії проти України, ще якось можна було б пробачити інший організації, але не Червоному Хресту.  Особливо після нещодавній  зустрічі президента організації з предстаником держави-агресора, держави, яка розвязала війну, з одіозним лжецом Лавровим. Більше того, Червоний Хрест узаконює російську окупацію українських територій, і головне і найболючіше -  незаконну депортацію українців до Росії, плануючи відкрити офіс МКЧХ у Ростові-на-Дону. Враховуючи це, ТРЕБА поставити питання перед міжнародною спільнотою уникати пожертвувань Червоному Хресту та натомість підтримувати українські волонтерські організації, які довели, що ефективніше допомагають українцям у ці важкі часи. 

Треба щоб якомога більше людей в світі дізналося про справжнє обличчя Міжнародного комітету Червоного Хреста.

Тільки прочитайте, як цю новину подають в підконтрольних російських СМІ

Червоний Хрест попросив від Росії дозволу на створення офісу поблизу України, щоб покращити свою роботу на території східної України, яка контролюється Москвою.

Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) попросив російську владу дозволити їй відкрити офіс у Ростові-на-Дону, заявив глава МКЧХ Пітер Маурер.

«Я хотів би отримати вашу підтримку у зміцненні логістичної структури в Росії, щоб покращити нашу роботу на Донбасі та інших частинах України, підконтрольних російським збройним силам», — сказав він міністру закордонних справ Росії Сергію Лаврову в Москві. Зробіть це, ми надіслали запит на відкриття офісу в Ростові-на-Дону – це буде гарна відправна точка».

Глава Червоного Хресту Маурер сказав, що він прибув для обговорення низки важливих питань, зокрема щодо доставки гуманітарної допомоги в зони конфлікту, взаємно прийнятного для Росії та України доставки гуманітарної допомоги на спірні території та покращення логістики.

Він подякував Лаврову за багаторічну "позитивну співпрацю" з Росією в різних частинах світу, в тому числі на Близькому Сході, в Афганістані, Нагірному Карабаху та Україні, і висловив сподівання, що це буде продовжуватися.

Звичайна зрада чи просто купили?

Міжнародний комітет Червоного Хреста визнав, що сприяв депортації українців до Росії. Більше того, вони навіть не думають вибачатися, плануючи відкрити центр прийому українців у Ростові-на-Дону.

Тому Українці оголосили бойкот Червоному Хресту, який фактично перетворився на колаборантів. Україна закликає всіх не платити їм ні копійки, вимагаючи звільнити голову Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) Пітера Маурера. Важко повірити, але цей міжнародний рух, який існує більше століття і налічує 97 мільйонів добровольців, потурає кровопролитній війні Росії проти України.

Так що сталося?

Перш за все, Червоний Хрест сприяє примусовій депортації українців до Росії. Це почалось ще  18 лютого 2022. Тобто за тиждень до початку війни та наступу Росії на Україну. Близько 61 тис. українців було примусово депортовано з Донецької та Луганської областей до Росії. Найцікавіше, що про це написав у своєму публічному звіті Червоний Хрест.

За словами мера Маріуполя Вадима Бойченка, з міста до Російської Федерації або ОРДЛО було депортовано від 20 до 30 тисяч українців. Людей викрадають просто на вулицях і силоміць везуть у мордор. А тепер громадян України, які перебувають в оточенні російських військ, зокрема під Києвом (Буча, Гостомель), пропонують «евакуювати» до Білорусі.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова повідомила жахливі цифри. Тільки 26 березня з Донбасу було депортовано понад 19,6 тисяч мирних жителів, з них 3300 дітей. Путінський режим здійснює масову депортацію українського населення з окупованих територій України до Росії, як це робив Гітлер під час Другої світової війни.

По-друге, Червоний Хрест хоче відкрити центр у Ростові, Росія, для тих українців, які тікають від війни. Глава МКЧХ Пітер Маурер особисто запитав міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова під час його візиту до Москви. Верховна Рада вже назвала це колабораціонізмом, закликаючи Маурера піти у відставку.

По-третє, з 24 лютого (за місяць війни) Червоний Хрест нічого не зробив в Україні для організації гуманітарних коридорів та доставки гуманітарної допомоги в найгарячіші точки. Навпаки, вони відвозили своїх працівників у безпечніші (на їхню думку) місця, наприклад, у Львів. Крім того, за словами Презідента Володимира Зеленського, МКЧХ забороняє використовувати свою емблему на українських автомобілях, які здійснюють гуманітарні місії.

Портал ТСН.ua зібрав усі факти фактичного потурання діяльності Червоного Хреста військовим злочинам Росії та проаналізував, як роботу цього міжнародного руху можна спрямувати на реальну допомогу українцям під час війни.

Вони забули, хто вони

Що ми знаємо про Червоний Хрест? Більшість українців знають цю назву з 2014 року, коли Росія окупувала Крим і зі зброєю вторглася на Донбас. Цей міжнародний рух створений для роботи в гарячих точках, допомоги людям на війні, під час стихійних лих, організації гуманітарних коридорів і доставки гуманітарної допомоги. Зазвичай їхні машини, одяг та спорядження позначені червоним хрестом, півмісяцем, кришталем або зіркою Давида на білому тлі.

Проте, за словами українських добровольців та військових, у Чернігові, Сумах, Маріуполі чи Харкові їх не побачиш. Більше того, вони просто вивезли своїх працівників у безпечні місця на Заході України, а тим, хто хоче приєднатися до руху, просто заборонено використовувати символіку Червоного Хреста.

У цьому тексті ТСН.ua свідомо пише «Червоний Хрест». Справа в тому, що Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) і Товариство Червоного Хреста України почали дистанціюватися один від одного. Мовляв, Українське товариство не несе відповідальності за бездіяльність МКЧХ в Україні; для візиту до Москви голови МКЧХ Пітера Маурера; за спробу відкрити центр у Ростові; і за сприяння депортації українців до Росії, тобто за фактичну колаборацію. Проте чи можна під час війни відмежуватися від «материнської» структури?

Справді, МКЧХ є нейтральною організацією, яка живе на пожертви різних донорів. Кажуть, треба говорити «з усіма сторонами конфлікту». Однак, правда також, що МКЧХ називає війну Росії проти України та геноцид українців Путіним «конфліктом», оскільки, за словами Пітера Маурера, це «термінологія Женевської конвенції», а слово «війна» є розмовним варіантом. .

Бюджет допомоги Україні МКЧХ становить 267 мільйонів доларів. На гроші, які весь світ перерахував на допомогу українцям (серед яких було багато відомих знаменитостей та всесвітньо відомих міжнародних компаній), які Росія просто «прасує» ракетами та артилерією, 15 березня відбулася міжнародна місія Червоного Хреста з 30 осіб просто покинули Маріуполь, коли нікому не дали зелені коридори, а кілька сотень тисяч українців залишилися в місті без їжі, води, тепла, світла та зв’язку зі світом. Натомість співробітників МКЧХ бачили у львівських ресторанах, де вони пили гарячу каву, воду чи чай.

У багатьох селах під Києвом Червоного Хреста взагалі не було видно. Як пише, ТСН.ua вони особисто поспілкувався з кількома родинами, які неодноразово зверталися до цього міжнародного руху за допомогою, щоб вибратися з російського пекла. На них ніхто навіть не відповів. Також ТСН.ua поспілкувався з кількома сім’ями з Чернігова. Зараз вони на Західній Україні. Їм пощастило вибратися з окупованого міста до того, як підірвали міст, що з’єднує Чернігів із Києвом.

«Наші волонтери доїхали до МКЧХ, але нам не допомогли. Коли наш будинок розбомбили, ми зібрали дітей, наших батьків, сіли в машину і поїхали. Волонтери підказали найбезпечніший шлях. Ми дивом вижили, тому що вся по дорозі стріляють». – каже чернігівка Ірина.

З цієї причини донорські внески, зібрані міжнародним співтовариством і передані МКЧХ на допомогу Україні, не можуть бути використані для відкриття офісу в Росії, оскільки це відкрите спонсорство окупанта та агресора, відкрите фінансування тероризму та відкрите фінансування. про геноцид в Україні.

Притягнути до відповідальності

Також ТСН.ua зв’язався з чернігівськими волонтерами. Кажуть, що в місті працює кілька представників Товариства Червоного Хреста України. Проте, як і у Маріуполя, Харкова, Сум та інших міст, у Чернігові немає гуманітарних коридорів, організованих Червоним Хрестом.

Натомість українцям пропонують поїхати до Росії чи Білорусі. Усе це робиться свідомо, щоб створити «правильну» картину на російському телебаченні, доводячи українців до відчаю, зокрема в Маріуполі, де люди тижнями сидять у підвалах і бомбосховищах без їжі, води та світла, боячись навіть прошепотіти. І в такому стані їх везуть у російські табори, забираючи документи, а депутати Держдуми приїжджають туди просто фотографувати.

А потім, за даними Головного управління розвідки Міністерства оборони України, після проходження фільтраційних таборів українців відправляють в економічно депресивні російські райони. За словами директора Інституту майбутнього Вадима Денисенка, МКЧХ зайняв виключно проросійську позицію.

«А остання історія про зустріч Маурера з Лавровим у Москві та заяву про те, що вони збираються відкрити свій центр у Ростовській області, лише запевняє мене, що МКЧХ перестав виконувати свої функції. Тому, на жаль, ми повинні розуміти, що Керівництво МКЧХ де-факто самоусунулося і практично працює на росіян», – сказав Вадим Денисенко.

За його словами, Товариство Червоного Хреста України намагається зробити певні речі. Але всі розуміють завдання Червоного Хреста на цьому етапі – це передусім евакуаційні та гуманітарні коридори. А Товариство Червоного Хреста України не може їх забезпечити без допомоги МКЧХ. Усі гуманітарні коридори, які зараз діють в Україні, є винятковими зусиллями дипломатів, політиків, церков, волонтерів та міжнародних друзів України.

Натомість Червоний Хрест, який має очолити цей процес, займається диверсією та відкритою роботою в Росії. За словами генерального директора МКЧХ Роберта Мардіні, в Україні працює 600 співробітників. Однак вони зупиняються переважно в готелях Одеси, Дніпра, Львова та інших відносно безпечних місцях, які Росія поки не прирівнює до ракет і бомб.

Голова Комітету Верховної Ради з питань здоров'я нації Михайло Радуцький написав відкрите звернення до МКЧХ з проханням не узаконювати "гуманітарні коридори" в Росії, не підтримувати викрадення та примусову депортацію українців до Росії та змінити свою рішення про відкриття центру в Ростові.

На самому початку повномасштабного російського вторгнення в Україну міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук звернулася до МКЧХ з проханням вивезти з України тисячі трупів расистів. Проте їм навіть цього не вдалося, не кажучи вже про допомогу живим українцям. Вона підкреслила, що вони не планують відкривати нові офіси в Україні, чого не можна сказати про Ростов в Росії.

Якщо це станеться, то, за словами Ірини Верещук, МКЧХ стане співучасником військових злочинів Путіна в Україні. У той же час радник МКЧХ Андрій Круглашов у Facebook вибачається за те, що МКЧХ ніколи не проводить примусову евакуацію, і називає візит Маурера до Лаврова в Москві дипломатичним.

Ще раз нагадаю - 3 факти:

- Бюджет допомоги Україні МКЧХ становить 267 мільйонів доларів. 

- Червоний Хрест підтримав примусову депортацію мешканів України до Росії

- За ці 267 мільйони доллари Червоних Хрест збирається профінансувати створення фільтраційних (концтаборів) для українців в Росії.

Замість 17 000 слів: Як Україна жартує на тему війни

Замість 17 000 слів: Як Україна жартує на тему війни - 17 мемів на тему РаZZистів 

Наш дух незламний!

Наше почуття гумору то теж наша зброя!

Тримаємо стрій!

Бо соїми жартами ми не тілки боремось з російською пропагандою,  гуртуємось!  Як там було у Лесі Українки: "Щоб не плакать, я сміялась". Цілющий український гумор допомагає вистояти й бити раZZистів далі!

Ну, а кому треба набої для гумору 

Вступаємо в групу ЧорноБайки!

.

https://t.me/chornobayki

У Путіна лише два "путі" - геноцид або поразка.

Є старий россійский анекдот про "два путі":

"Сынок, если женишься, то считай, что пропало. А, если пойдешь в армию, то у тебя два путя будет — либо тебя убьют, либо вернешься живой. Если живой вернешься, то считай, что пропало. А, если убьют, то у тебя два путя будет — похоронят тебя либо под осинкой, либо под березкой"

Ось і в Путіна зараз є лише 2 "путі" - "либо под осинкой, либо под березкой".

Для Путіна війна може закінчитися лише двома шляхами: або нещадним та ніщевним геноцидом України або поразкою. 

Оскільки війна вступає у свій другий місяць, зявляється легке почуття зневіри. І заважає і мешканцям Україніи і міжнародній спільноті усвідомити всю серйозність ситуації в Україні.

Миру між Путіним і Україною, між Путіним і Світом  бути не може. 

У той час як західні політики та коментатори продовжують обговорювати нестандартні рішення та компромісні врегулювання, мало хто в Москві має такі ж ілюзії. 

І насамперед в бункері та Кремлі.

Наближені до Путіна розуміють, що він розглядає нинішній конфлікт як священну війну і вже давно пройшов точку неповернення. Російський диктатор погодиться ні на що інше, як на повне підкорення України чи знищення країни, та знищення незгодних. Причому повне знищення в буквальному сенсі.

Жахливі масштаби військових цілей Путіна в Україні можуть здатися немислимими для більшості раціональних сторонніх спостерігачів, але вони мають повний сенс, якщо розглядати їх через призму його токсичного світогляду.

Читайте,

Зачем Путин убивает детей и мирных граждан?

Як відмічає Пітер Дікінсон – редактор служби UkraineAlert Атлантичної Ради,  протягом усього свого правління Путін був керований глибоким обуренням пострадянського занепаду Росії та пекучим бажанням відродити статус країни над державою. Він далекий від бажання відновити СРСР, він приймає традиційний російський націоналізм і мріє відтворити самодержавну імперію царів.

Путін розглядає розпад Радянського Союзу як «загибель історичної Росії» і часто скаржиться, що пострадянське врегулювання відрізало мільйони росіян від їхньої батьківщини, водночас позбавляючи Росію її законних центрів. Це почуття образи підігріло одержимість Путіна Україною, країною, усе існування якої стало символом нібито несправедливості світового порядку після 1991 року.

Путін не перший російський правитель, який заперечує право України на існування. Навпаки, заперечення України є зв’язною ниткою, що проходить через російську історію, яка розтягується на сотні років і залишається широко поширеною в сучасній Росії. Проте мало хто коли-небудь приймав цю доктрину заперечення так палко, як Путін, який чітко дав зрозуміти, що припинення української незалежності є його ОСОБИСТОЮ священною місією, яка визначить його місце в історії.

Крім того, і це дуже важліво, він завжди вважав демократичне пробудження України як пряму загрозу його власному авторитарному режиму.

Коли у 2014 році Україну охопили демократичні протести і новий Майдан, Путін скористався ситуацією,  майжебезвладдя і захопив Крим і розпочав війну на сході України.

За вісім років між вторгненням до Криму та початком сьогоднішнього повномасштабного вторгнення конфлікт на сході України зайшов у криваву безвихідь, а відносини між Росією, Україною та Заходом зайшли в низхідну спіраль. Протягом цього періоду відмова Путіна шукати компроміси та його готовність розпочати нову холодну війну підкреслили надважливе значення, яке він надавав Україні. Будь-які сумніви щодо цього були розвіяні 24 лютого, коли російські війська розпочали найбільше європейське вторгнення з часів Другої світової війни.

Путін не приховує своєї одержимості Україною. Справді, він неодноразово намагався пояснити, чому він вважає українську державність і випадковістю, і злочином. У липневому есе 2021 року під назвою «Про історичну єдність росіян та українців» Путін стверджував, що українці насправді були росіянами, і відкидав усе поняття окремої української ідентичності. 

У серії тривалих антиукраїнських виступів напередодні нинішньої війни Путін пішов ще далі, засудивши всю країну як нелегітимну «Антиросію», яку більше не можна терпіти.

Особисті напади Путіна на Україну супроводжувалися роками невпинної кремлівської пропаганди, спрямованої на дегуманізацію українців. Починаючи з 2014 року російську телеаудиторію щоденно годують гротескною брехнею, яка зображує українців як сучасних наступників гітлерівських нацистів. Очевидна абсурдність висунення таких звинувачень на адресу країни з всенародно обраним єврейським президентом, де ультраправі партії постійно борються за 1% голосів, не завадила мільйонам росіян з ентузіазмом прийняти темні фантазії про фашистську Україну.

Ця отруйна пропаганда проклала шлях до військових злочинів, які зараз відбуваються в Україні. Російська громадськість була нав’язана вважати Україну невід’ємною частиною Росії та заохочувала сприймати українців, які не згодні, як зрадників чи нацистів. Усе уявлення про українську ідентичність демонізоване та прирівняне до найвідоміших злочинців світової історії.

Не дивно, що ця невпинна дезінформація спотворила ставлення росіян до українців і переконала багатьох у тому, що їхні сусіди заслужили те лихо, яке зараз спіткало їх. Справді, усі наявні докази вказують на сильну підтримку російською громадськістю вторгнення, яке шокує та приголомшило аудиторію по всьому світу.

Злочини проти людства, свідками яких стали перший місяць російського вторгнення, – це лише початок. Делегітимізувавши українську державу та дегуманізувавши українців, Путін підготував основу для війни на знищення. Під час килимових бомбардувань українських міст вже загинули тисячі мирних жителів. Житлові будинки, школи, лікарні та імпровізовані бомбосховища були навмисно обстріляні в рамках російської кампанії, спрямованої на збільшення жертв серед цивільного населення.

Тим часом повідомлення про масові арешти в районах під російською окупацією, підтверджують побоювання перед вторгненням щодо існування кремлівських «списків убивств». Зростаюча кількість виборних посадовців, журналістів, активістів, колишніх військовослужбовців і релігійних лідерів були викрадені російськими військами в зловісному відлуні сталінської тактики терору.

Повідомляється, що на передовій у конфлікті мирні жителі, які рятувались від бомбардувань в обложених містах, зараз змушені проходити через фільтраційні табори, призначені для виявлення тих, хто має проукраїнські симпатії. У країні, де патріотичні почуття перебувають на найвищих рівнях, це легко може охопити багато мільйонів українців. Також зараз з’являються подробиці та повідомлення про масову депортацію українських цивільних осіб до Росії.

Оскільки війна затягнеться, звірства будуть лише посилюватися. Російські війська, підготовлені для того, щоб вважати українців меншими за людей і радикалізовані смертю товаришів, будуть все менше і менше відрізняти мирне населення від військових.

А відмова України здатися та постійний опір країни будуть використовуватись для виправдання жорстоких репресій. Усі необхідні елементи вже є, і підготовленні Путіним для воєнних злочинів, які можна порівняти з найгіршими трагедіями тоталітарного двадцятого століття.

Чи можна зупинити Путіна? 

Першим кроком є ​​визнання Західним світом жахливої ​​реальності його руйнівних намірів. Як нещодавно написав у Твіттері історик Єльського університету Тімоті Снайдер: «Коли Путін каже, що немає української нації та української держави, він має на увазі, що він має намір знищити українську націю та українську державу. Усі це розуміють, правда?»

Щоб зупинити Путіна, його потрібно перемогти. Все менше лише створить тимчасову паузу перед наступною спробою знищити Україну. Для міжнародної спільноти це означає оголошення Росії тотальної економічної війни при різкому збільшенні поставок зброї Україні.

Протягом першого місяця війни українські військові зарекомендували як воїни. що здатні перемогти російських загарбників. У той час як сили Путіна користуються перевагою з точки зору живої сили та вогневої сили, російська армія, погано керується і деморалізована. Натомість захисники України борються з вражаючою завзятістю та вправністю. В результаті Росія не змогла досягти жодної зі своїх ключових військових цілей і зазнала катастрофічних втрат. Якщо ЗСУ будуть забезпечені необхідною зброєю в достатній кількості, Україна може виграти цю війну, і не тільки може, але й виграє!

Росія повинна бути збанкрутована економічно, а також закривавлена фізично. Міжнародні санкції, запроваджені з початку війни, багато в чому були безпрецедентними, але вони залишаються вкрай недостатніми. Важливо розуміти, що Путін готовий зазнати значного економічного болю, щоб досягти своєї історичної мети – розгромити Україну. Замість того, щоб стримувати Кремль, мета має полягати в тому, щоб повністю відрізати країну від глобальної економіки та позбавити Росію доходів, необхідних для фінансування війни.

Щоб досягти цього, західним лідерам доведеться визнати, що їхні власні країни також повинні заплатити значну ціну. Канцлер Німеччини Олаф Шольц попередив, що заборона на імпорт російських енергоносіїв означатиме європейську рецесію. Він повинен терміново прокинутися до того факту, що альтернативою є європейський геноцид.

За останні роки заяви про геноцид значно втратили свою силу через часту політичну експлуатацію, не в останню чергу з боку самого Путіна напередодні нинішньої війни. Тим не менш, це залишається найсерйознішим звинуваченням, яке можна висунути будь-якій державі. 

Сам Путін знову і знову заявляє, що не визнає права України на існування. Військові злочини, які нині вчиняють російські військові в Україні, цілком відповідають страшній логіці його слів. Якщо Путін не буде рішуче переможений в Україні, він знищить країну. Якщо Захід залишиться осторонь і дозволить цьому статися, світ ніколи не буде колишнім.

Це змінить не тільки Україну, це змінить Євпропу і весь світ, але здається більшість Європейських лідерів це ще не усвідомлюють.

Війна, війна! І знов криваві ріки! І грім гармат, і шаблі дзвін. Могили, сироти, каліки І сум покинутих руїн.

Олександр Олесь

Читайте еще,

Чорнобаївка - історія від Скіфів до Путіна

Замість 16 000 слів

Трішки сучасних Українських приказок

Кажуть, що прислів’я та приказки то начебто якийсь звід правил, якими треба керуватись у повсякденному житті. Та в нас зараз життя не дуже повсякденне. Тому шоб Вам було про що поговорити обговорюючи новини від Кіма і Аристовича

Сучасні українські приказки:

Краще одін побачити Чорнобаївку - а ще краще 10 разів поспіль! 

Життя любить того, хто за нього бореться, а нищить того, хто йому піддається.

Аби байрактар, а танки знайдуться.

Аби джевелін, а танки будуть.

Або Шойгу, або пропав.

Багатий, як циган на танки.

Бачить кіт сало, та кадировець.

Береженого Бог береже, а козака бронік.

Битому собаці Шойгу не показуй.

И немного современных российских пословиц и поговорок:

Кому чин, кому блин, а ко
му и Ким.

 Как печь топить, так и Инстаграм не нужен.

 Где блины, там и сахар.

Был бы хлеб, а зубы сыщутся. 

Кобылка есть – хомута нет; хомут добыл  - танк украли.

 Хвались, хвались, да ЗСУ не поперхнись.

Грозит мышь кошке, да из бункера.

С сильным не судись, с Украиной не дерись.

Знали, кого били, - потому и отхватили.

Повторенье – мать ученья, отец - Чорнобаевка

Не имей сто рублей, а имей 2 кг сахара.

Читайте еще,

Чорнобаївка - історія від Скіфів до Путіна

«Palyanytsia, а не rusni-pryzda». Time виправила помилку!

«Palyanytsia, а не rusni-pryzda». Time виправила помилку, чи правильно? 

Нещодавно, відоме в усьму світі впливове видання Time, в одній  з своїх публікацій  про загабницьку війну Росії проти України припустилось серйозної помилки (чи не помилки) — журналісти назвали відомий український хліб і гасло - не "palyanytsia", а "rusni-pyzda".

Треба відзначити, що одне з найавторитетніших і провідних американських видань активно висвітлює трагедію та війну в Україні.

В опублікованому  матеріалі Ukrainians Don't Blame Just Putin For the War. They Blame Russians (Українці звинувачують не лише Путіна у розв'язанні війни. Вони звинувачують росіян) журналіст Еліот Акерман зокрема розповів, як українці розпізнають російських диверсантів.

Як було зазначено в публікаії, найчастіше для цього вживається слово "паляниця". Проте журналіст щось переплутав і написав, що українці використовують фразу rusni-pyzda ( як що чесно то, взагалі то незрозуміло, звідки в матеріалі з'явилося це словосполучення, припустимо, що журналіст його вивчив під час спілкування з українськими військовими))).

Через це у матеріал идання Time було вносити правки. 

Хоча варіант з правками виглядає ще кумедніше!)))

Читайте ще,

Суто українська лайка. Як сваритись по українські

Сім поколінь роду! Чому треба знати своїх предків!

Чорнобаївка - історія від Скіфів до Путіна

Історія про те, як Скіфи послали перського імператора Дарія слідом за "російським воєнним кораблем".

Є відома аксіома - історія циклічна, і повторюється.

Першим це помітив ще Гегель - "Історичні події та особистості повторюються двічі: перший раз як трагедія, а другий – як фарс».

Історія Чорнобаївки, як і Російсько-Української війни теж повторюється.

Звісно не так само, буква до букви, подія до події, але різниця лише в деталях.

Перша світова війна до н.е. - Скіфи, Дарій та Чорнобаївка.

На справді в історичному сенсі Перша світова війна почалась не 1 вересня 1939 року, а ще 513 року до н. е

Та назва не має особлівого значення.  В тій війні 2500 років тому прямо чи опосередковано приймало участь більш ніж 50 країн та народів. Від Східної Європи до Індії, від Єгипту до Азії.

А почалось все з таких собі "прабандерівців", або як їх прозвав Геродот - Скіфів.

Десь навесні 513 року до н. е. володарь першої в світі Імперії перський цар Дарій (такий собі Путін) з величерзною армією і флотом розпочав похід на підкорення причорноморських і приазовських степів. Та завдяки своїй продуманій тактиці скіфи зуміли уникнути фатальніх для них боєзіткнень, і під осінь того ж року перській армії довелось тікати зі Скіфії, так і не приєднавши Скіфію до своїх володінь і не створивши МалоПерсію або хоч якусь Перську Народну Республіку на Причорноморьї.

Як об Скіфію та Чорнобаївку перепнулась Першав світі Імперія - імперія більша ніж Римська, чи Олександра Македонського.

Після приходу до влади перській цар Дарій (майже майбутній Путін), придушив повсталі проти нього Елам та Вавилон (щось типу Чечні та Південної Осетії) і того ж 522 року до н.е. утвердився ще й на престолі Єгипту (ну, щось по типу Білорусі, вусатій місцевий фараон правив і далі, але формально). Потім через шість років Дарій здійснив успішний похід на Схід, приєднавши долину Інду, після чого рушив на Захід, де йому підкорились острови Самос і Хіос в Егейському морі.

Короче, Дарій розбудував Імперію від Індії до Єгипту, і став на той час найвпливовішим та найбагатішим у світі. Та було йому замало 1 місця в списку Forbes на пергаменті.

Ще хотілось йому Елладу (вільні міста Греції, вони тоді були, як країни  НАТО, особливо Спарта та Афіни, але без єдиного союзу, ну і звісно без США, бо там тоді тільки, тільки зявились томагавки).

У пошуках союзників для завоювання Еллади Дарій спробував заручитись підтримкою скіфських племен, однак його пропозиція одружити свого сина Савлія з донькою царя Іданфірса була грубо відхилена (майже словами "Перській корабль іди на ...й").

Це, як повідомляє Геродот у своїй "Історії", це викликало в Дарія несамовите бажання покарати скіфів.

Дарій придумав такий собі привід «денацифікація» Скіфів!

Треба «покарати скіфів за спустошення Мідії» сказав Дарій, згадавши події після яких пройшло 100 років!

Так дійсно що було, то було. Похід скіфів через весь Кавказ, Ближній Схід та до кордонів Єгипту за 100 років до цього в 630-х - на початку 620-х рр. до н. е таки був. І навіть фараони Єгипту відкупались від "прабандеривців" Скіфів даниною.

Згадавши про це лихо від Скіфських "прабандерівців" Дарій надіслав проти них невеликий загін на чолі із Аріарамном, сатрапом Кападокії (такий собі ДНР). З першого походу морем через Понт Евксинський (такий собі невдалий для скіфів 2014 рік), перси повернулись із великою кількістю рабів і полонених з числа скіфської знаті, серед яких був і брат царя Марсагет.

Швидкий успіх розвіяв останні сумніви Дарія у доцільності походу далеко на північ, де «текли повноводні ріки» і «за давніми переказами були незліченні скарби». За його наказом по всій країні було зібране величезне військо (на навчання), яке навесні, 513 року до н. е. під командою полководця Мегабаза рушило із Суз (Іран) «царською дорогою» до Сард у Лідії (Західна Туреччина) і далі до Халкедону (Стамбул), де під керівництвом грецького інженера Мандрокла з Самоса вже був готовий 750-метровий понтонний міст через Босфор (майже Кримській міст для Путіна). Він настільки вразив Дарія, що поблизу моста були поставлені два стовпи з білого мармуру, на одному з яких перською, на іншому грецькою, були зазначені всі підвладні персам племена і народи, які взяли участь в переході через протоку, що відділяла Азію і Європу ( ну, не було тоді телебачення, тому пропаганду розміщювали або на парканах, або на стовпах).

По той бік Босфору перського царя вітали представники грецьких полісів, що прибули за його наказом. Серед них до речі був і Мільтіад, тиран Херсонесу Фракійського (майбутній герой Марафонської битви). 

Короче Дарій, як Путін, зібрав всіх найманців і вассалів від Сирії до Дагестану, від Чечні до Будапешту.

Військо Дарія налічувало не менше 200 000 осіб, може й значно більше, бо його Імперія була дійсно величезна навіть для сучасних масштабів.

Греки морем дістались гирла Істра (Дунаю), через який у місці, що «два дні вище по течії», де «ріка не ділиться на рукави», збудували ще один міст (десь в районі Ізмаїлу). 

Дарій прибув до нього «землями, де росте трава вище людини», зводячи на своєму шляху кам'яні пагорби на відзнаку підкорення одрісів,скірміадів, ніпсеїв і гетів — «найсміливих і найчесніших з фракійців», єдиних, хто зважився на опір незліченому перському війську (сучасні болгари та румуни).

Бліцкриг Дарія або Скіфи за 3 дні

Дарій, мав намір від Дунаю дістатись Кавказьких воріт (Дербентського проходу), через який скіфи століття перед тим вторглись в Мідію і Лідію, і не мав планів повертатись до Дунаю, бо планував, як і Путін, повністю відрізати Скіфів від Чорного та Азовського морів. Тому він наказав зруйнувати міст, але за порадою Коеса лесбоського (провсяк випадок), все ж таки зберіг для себе шлях для відступу з «країни де, немає міст». Залишаючи греків стерегти міст, Дарій вручив їм ремінь з шістдесятьма вузлами: «Розв'язуйте кожен день по одному вузлу; якщо мине число днів, позначених ними, і я не повернуся, зруйнуйте міст, та пливіть назад».

Десь у червні перське військо вступило у скіфський степ.

На третій день походу вдалині почали з'являтись перші вершники, наздогнати яких персам не вдавалось — на військовій раді скіфів і їх союзників савроматів (такий собі "Азов" від Маріуполю до Дону), гелонів (Харьків, Полтава, та Дніпро), будинів (Сумщина), та гетів (Поділля та Молдавія), було вирішено не вступати з Дарієм у відкритий бій, а відступаючи, заманити його якомога далі від переправи, час від часу атакуючи перські загони.

Чим далі Дарій йшов на схід, тим більше став відчуватись брак фуражу і води — скіфи перед відступом переганяли худобу на нові пасовиська, засипали джерела і спалювали степ на шляху персів.

Короче, в Дарія почались проблеми з логістикою (ну, як зараз).

Ідучи вздовж узбережжя Меотидського озера (Азовського моря), у серпні Дарій дістався ріки Оар (біля Маріуполя) у Приазов'ї. Переслідуючи скіфів, він повернув на північ, перейшов річку Танаіс (Сіверський Донець і нижня частина Дону) і опинився перед степом, по якому кочували тиссагети(Луганськ). Дарій наказав звести вісім укріплених пунктів (блокпостів) на відстані «півдня шляху» один від одного, а сам рушив далі на північ. Спаливши у землях гелонів їх «дерев'яну столицю» (під Полтавою), Дарій наказав полишити недобудовані форти(блокпости) і повертатись назад. Бо зрозумів, що нема тут з ким домовлятись про Полтавську Народну республіку під патронатом Персії.

Скіфи і далі тримались на відстані одноденного переходу, заманюючи персів ще значно північніше навмисно залишеними (ніби випадково) поблизу невеликими стадами худоби. А у війську Дарія ставало все більше проблем з логістикою, бо прогодувати таке величезне військо, то не стовпи ставити, з пропагандою Великої Персії, і не розказувати про біологічну зброю Скіфів, а треба мати клепку в голові.

Тім часом на правобережжі Борисфена(Дніпра) почали з'являтись вже великі скіфські загони (ЗСУ та Тероборона), але вони і далі уникали бою.

Як стверджує Геродот, Дарій остаточно вирішив відступити коли від скіфського царя Іданфірса прибув вістовий з незвичним посланням. Вручені ним миша, жаба, птах і п'ять стріл, як пояснив один із радників царя, натякали: «Якщо ви, перси, не полетите в небо, як птахи, не зариєтеся глибоко в землю, як миші, або не стрибнете в болото, як жаби, то ви будете вбиті цими стрілами і не повернетесь додому».

Неподалік перського табору почалось шикування скіфських військ, яке декілька місяців так шукав Дарій.

Проте битви не сталось і на цей раз: зваживши на ситуацію, Дарій з настанням темноти з добірною частиною війська залишив табір і форсованим маршем рушив до Істру(Дунаю). А решту війська просто кинув.

З настанням дня залишені, зрозумівши, що вони зраджені Дарієм, простягаючи до скіфів руки, і здались.
Скіфи поспішно зібравшись разом, — це були і дві частини війська скіфів і та частина, яка діяла разом з савроматами, а також були і гелони — кинулися за персами. Оскільки перське військо було в більшості своїм було пішим, а скіфське ж військо було кінним, і йому були відомі найкоротші шляхи, то скіфи наздогнали частину персів як раз в районі сучасного Херсону і Чорнобаївки!
Ось там під Чорнобаївкою їх і накрили Скіфи та союзники. Де остаточно розгромили персів.
А Дарій знову кинув своє військо та разом зі своєю гвардією БТРГ "Безсмертні" побіг до Дунаю.

Дарію пощастило: відведені на похід 60 днів вже давно минули, але за наполяганням Гістіея, тирана Мілета, греки не зруйнували міст і, дочекавшись на повернення свого володаря, допомогли йому з військом переправитись через Істр(Дунай) і дістатись Херсонесу Фракійського, а звідти — Малої Азії.

Ось так і закінчилась ця Перша світова війна де військо Скіфів, яке було в декілька разів менше за імперське військо Дарія завдяки розумній та продуманій тактиці і не вступаючи з військами персів у відкритий бій (крім невелічких сутичок), а відступаючи, заманили його до остаточної поразки біля Чорнобаївки.

Доречі, з цієї поразки і почався захід Першої імперії світу Персії. Бо посаджений у Мілеті (трохи північніше сучасного Бодруму) Дарієм Аристагор, через 13 років, у 499 році до н. е. очолив перський похід на завоювання острова Наксос, після провалу якого піднялось повстання проти династії Дарія - Ахеменідів. Воно поширилось на всю малоазійську Іонію (колонії греків в сучасній Турції) і привело до півстолітньої Греко-перської війни, фактично Другої Світової війни до н.е. Але то вже зовсім інша історія.

Бо в тій історії вже були інші герої, замість Чорнобаївкі, одеських циган, відважних трактористів, і 78-річного героя з пляшкою бензину проти "граду".