Хрест на Червоному Хресті

 Треба, щоб весь світ поставив Хрест, на Червоному Хресті!

Те що зробив Червоний Хрест, то поза межами гуманності і людяності.

Поза межами розуміння і людяності.

Для початку, ніяких емоцій тільки 3 факти:

- Бюджет допомоги Україні МКЧХ становить 267 мільйонів доларів. 

- Червоний Хрест підтримав примусову депортацію мешканів України до Росії

- За ці 267 мільйони доллари Червоних Хрест збирається профінансувати створення фільтраційних (концтаборів) для українців в Росії.

Те що, Червоний Хрест вкотре виявився неефективним і навіть шкідливим у протидії гуманітарній катастрофі, спричиненої війною Росії проти України, ще якось можна було б пробачити інший організації, але не Червоному Хресту.  Особливо після нещодавній  зустрічі президента організації з предстаником держави-агресора, держави, яка розвязала війну, з одіозним лжецом Лавровим. Більше того, Червоний Хрест узаконює російську окупацію українських територій, і головне і найболючіше -  незаконну депортацію українців до Росії, плануючи відкрити офіс МКЧХ у Ростові-на-Дону. Враховуючи це, ТРЕБА поставити питання перед міжнародною спільнотою уникати пожертвувань Червоному Хресту та натомість підтримувати українські волонтерські організації, які довели, що ефективніше допомагають українцям у ці важкі часи. 

Треба щоб якомога більше людей в світі дізналося про справжнє обличчя Міжнародного комітету Червоного Хреста.

Тільки прочитайте, як цю новину подають в підконтрольних російських СМІ

Червоний Хрест попросив від Росії дозволу на створення офісу поблизу України, щоб покращити свою роботу на території східної України, яка контролюється Москвою.

Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) попросив російську владу дозволити їй відкрити офіс у Ростові-на-Дону, заявив глава МКЧХ Пітер Маурер.

«Я хотів би отримати вашу підтримку у зміцненні логістичної структури в Росії, щоб покращити нашу роботу на Донбасі та інших частинах України, підконтрольних російським збройним силам», — сказав він міністру закордонних справ Росії Сергію Лаврову в Москві. Зробіть це, ми надіслали запит на відкриття офісу в Ростові-на-Дону – це буде гарна відправна точка».

Глава Червоного Хресту Маурер сказав, що він прибув для обговорення низки важливих питань, зокрема щодо доставки гуманітарної допомоги в зони конфлікту, взаємно прийнятного для Росії та України доставки гуманітарної допомоги на спірні території та покращення логістики.

Він подякував Лаврову за багаторічну "позитивну співпрацю" з Росією в різних частинах світу, в тому числі на Близькому Сході, в Афганістані, Нагірному Карабаху та Україні, і висловив сподівання, що це буде продовжуватися.

Звичайна зрада чи просто купили?

Міжнародний комітет Червоного Хреста визнав, що сприяв депортації українців до Росії. Більше того, вони навіть не думають вибачатися, плануючи відкрити центр прийому українців у Ростові-на-Дону.

Тому Українці оголосили бойкот Червоному Хресту, який фактично перетворився на колаборантів. Україна закликає всіх не платити їм ні копійки, вимагаючи звільнити голову Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) Пітера Маурера. Важко повірити, але цей міжнародний рух, який існує більше століття і налічує 97 мільйонів добровольців, потурає кровопролитній війні Росії проти України.

Так що сталося?

Перш за все, Червоний Хрест сприяє примусовій депортації українців до Росії. Це почалось ще  18 лютого 2022. Тобто за тиждень до початку війни та наступу Росії на Україну. Близько 61 тис. українців було примусово депортовано з Донецької та Луганської областей до Росії. Найцікавіше, що про це написав у своєму публічному звіті Червоний Хрест.

За словами мера Маріуполя Вадима Бойченка, з міста до Російської Федерації або ОРДЛО було депортовано від 20 до 30 тисяч українців. Людей викрадають просто на вулицях і силоміць везуть у мордор. А тепер громадян України, які перебувають в оточенні російських військ, зокрема під Києвом (Буча, Гостомель), пропонують «евакуювати» до Білорусі.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова повідомила жахливі цифри. Тільки 26 березня з Донбасу було депортовано понад 19,6 тисяч мирних жителів, з них 3300 дітей. Путінський режим здійснює масову депортацію українського населення з окупованих територій України до Росії, як це робив Гітлер під час Другої світової війни.

По-друге, Червоний Хрест хоче відкрити центр у Ростові, Росія, для тих українців, які тікають від війни. Глава МКЧХ Пітер Маурер особисто запитав міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова під час його візиту до Москви. Верховна Рада вже назвала це колабораціонізмом, закликаючи Маурера піти у відставку.

По-третє, з 24 лютого (за місяць війни) Червоний Хрест нічого не зробив в Україні для організації гуманітарних коридорів та доставки гуманітарної допомоги в найгарячіші точки. Навпаки, вони відвозили своїх працівників у безпечніші (на їхню думку) місця, наприклад, у Львів. Крім того, за словами Презідента Володимира Зеленського, МКЧХ забороняє використовувати свою емблему на українських автомобілях, які здійснюють гуманітарні місії.

Портал ТСН.ua зібрав усі факти фактичного потурання діяльності Червоного Хреста військовим злочинам Росії та проаналізував, як роботу цього міжнародного руху можна спрямувати на реальну допомогу українцям під час війни.

Вони забули, хто вони

Що ми знаємо про Червоний Хрест? Більшість українців знають цю назву з 2014 року, коли Росія окупувала Крим і зі зброєю вторглася на Донбас. Цей міжнародний рух створений для роботи в гарячих точках, допомоги людям на війні, під час стихійних лих, організації гуманітарних коридорів і доставки гуманітарної допомоги. Зазвичай їхні машини, одяг та спорядження позначені червоним хрестом, півмісяцем, кришталем або зіркою Давида на білому тлі.

Проте, за словами українських добровольців та військових, у Чернігові, Сумах, Маріуполі чи Харкові їх не побачиш. Більше того, вони просто вивезли своїх працівників у безпечні місця на Заході України, а тим, хто хоче приєднатися до руху, просто заборонено використовувати символіку Червоного Хреста.

У цьому тексті ТСН.ua свідомо пише «Червоний Хрест». Справа в тому, що Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) і Товариство Червоного Хреста України почали дистанціюватися один від одного. Мовляв, Українське товариство не несе відповідальності за бездіяльність МКЧХ в Україні; для візиту до Москви голови МКЧХ Пітера Маурера; за спробу відкрити центр у Ростові; і за сприяння депортації українців до Росії, тобто за фактичну колаборацію. Проте чи можна під час війни відмежуватися від «материнської» структури?

Справді, МКЧХ є нейтральною організацією, яка живе на пожертви різних донорів. Кажуть, треба говорити «з усіма сторонами конфлікту». Однак, правда також, що МКЧХ називає війну Росії проти України та геноцид українців Путіним «конфліктом», оскільки, за словами Пітера Маурера, це «термінологія Женевської конвенції», а слово «війна» є розмовним варіантом. .

Бюджет допомоги Україні МКЧХ становить 267 мільйонів доларів. На гроші, які весь світ перерахував на допомогу українцям (серед яких було багато відомих знаменитостей та всесвітньо відомих міжнародних компаній), які Росія просто «прасує» ракетами та артилерією, 15 березня відбулася міжнародна місія Червоного Хреста з 30 осіб просто покинули Маріуполь, коли нікому не дали зелені коридори, а кілька сотень тисяч українців залишилися в місті без їжі, води, тепла, світла та зв’язку зі світом. Натомість співробітників МКЧХ бачили у львівських ресторанах, де вони пили гарячу каву, воду чи чай.

У багатьох селах під Києвом Червоного Хреста взагалі не було видно. Як пише, ТСН.ua вони особисто поспілкувався з кількома родинами, які неодноразово зверталися до цього міжнародного руху за допомогою, щоб вибратися з російського пекла. На них ніхто навіть не відповів. Також ТСН.ua поспілкувався з кількома сім’ями з Чернігова. Зараз вони на Західній Україні. Їм пощастило вибратися з окупованого міста до того, як підірвали міст, що з’єднує Чернігів із Києвом.

«Наші волонтери доїхали до МКЧХ, але нам не допомогли. Коли наш будинок розбомбили, ми зібрали дітей, наших батьків, сіли в машину і поїхали. Волонтери підказали найбезпечніший шлях. Ми дивом вижили, тому що вся по дорозі стріляють». – каже чернігівка Ірина.

З цієї причини донорські внески, зібрані міжнародним співтовариством і передані МКЧХ на допомогу Україні, не можуть бути використані для відкриття офісу в Росії, оскільки це відкрите спонсорство окупанта та агресора, відкрите фінансування тероризму та відкрите фінансування. про геноцид в Україні.

Притягнути до відповідальності

Також ТСН.ua зв’язався з чернігівськими волонтерами. Кажуть, що в місті працює кілька представників Товариства Червоного Хреста України. Проте, як і у Маріуполя, Харкова, Сум та інших міст, у Чернігові немає гуманітарних коридорів, організованих Червоним Хрестом.

Натомість українцям пропонують поїхати до Росії чи Білорусі. Усе це робиться свідомо, щоб створити «правильну» картину на російському телебаченні, доводячи українців до відчаю, зокрема в Маріуполі, де люди тижнями сидять у підвалах і бомбосховищах без їжі, води та світла, боячись навіть прошепотіти. І в такому стані їх везуть у російські табори, забираючи документи, а депутати Держдуми приїжджають туди просто фотографувати.

А потім, за даними Головного управління розвідки Міністерства оборони України, після проходження фільтраційних таборів українців відправляють в економічно депресивні російські райони. За словами директора Інституту майбутнього Вадима Денисенка, МКЧХ зайняв виключно проросійську позицію.

«А остання історія про зустріч Маурера з Лавровим у Москві та заяву про те, що вони збираються відкрити свій центр у Ростовській області, лише запевняє мене, що МКЧХ перестав виконувати свої функції. Тому, на жаль, ми повинні розуміти, що Керівництво МКЧХ де-факто самоусунулося і практично працює на росіян», – сказав Вадим Денисенко.

За його словами, Товариство Червоного Хреста України намагається зробити певні речі. Але всі розуміють завдання Червоного Хреста на цьому етапі – це передусім евакуаційні та гуманітарні коридори. А Товариство Червоного Хреста України не може їх забезпечити без допомоги МКЧХ. Усі гуманітарні коридори, які зараз діють в Україні, є винятковими зусиллями дипломатів, політиків, церков, волонтерів та міжнародних друзів України.

Натомість Червоний Хрест, який має очолити цей процес, займається диверсією та відкритою роботою в Росії. За словами генерального директора МКЧХ Роберта Мардіні, в Україні працює 600 співробітників. Однак вони зупиняються переважно в готелях Одеси, Дніпра, Львова та інших відносно безпечних місцях, які Росія поки не прирівнює до ракет і бомб.

Голова Комітету Верховної Ради з питань здоров'я нації Михайло Радуцький написав відкрите звернення до МКЧХ з проханням не узаконювати "гуманітарні коридори" в Росії, не підтримувати викрадення та примусову депортацію українців до Росії та змінити свою рішення про відкриття центру в Ростові.

На самому початку повномасштабного російського вторгнення в Україну міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук звернулася до МКЧХ з проханням вивезти з України тисячі трупів расистів. Проте їм навіть цього не вдалося, не кажучи вже про допомогу живим українцям. Вона підкреслила, що вони не планують відкривати нові офіси в Україні, чого не можна сказати про Ростов в Росії.

Якщо це станеться, то, за словами Ірини Верещук, МКЧХ стане співучасником військових злочинів Путіна в Україні. У той же час радник МКЧХ Андрій Круглашов у Facebook вибачається за те, що МКЧХ ніколи не проводить примусову евакуацію, і називає візит Маурера до Лаврова в Москві дипломатичним.

Ще раз нагадаю - 3 факти:

- Бюджет допомоги Україні МКЧХ становить 267 мільйонів доларів. 

- Червоний Хрест підтримав примусову депортацію мешканів України до Росії

- За ці 267 мільйони доллари Червоних Хрест збирається профінансувати створення фільтраційних (концтаборів) для українців в Росії.

У Путіна лише два "путі" - геноцид або поразка.

Є старий россійский анекдот про "два путі":

"Сынок, если женишься, то считай, что пропало. А, если пойдешь в армию, то у тебя два путя будет — либо тебя убьют, либо вернешься живой. Если живой вернешься, то считай, что пропало. А, если убьют, то у тебя два путя будет — похоронят тебя либо под осинкой, либо под березкой"

Ось і в Путіна зараз є лише 2 "путі" - "либо под осинкой, либо под березкой".

Для Путіна війна може закінчитися лише двома шляхами: або нещадним та ніщевним геноцидом України або поразкою. 

Оскільки війна вступає у свій другий місяць, зявляється легке почуття зневіри. І заважає і мешканцям Україніи і міжнародній спільноті усвідомити всю серйозність ситуації в Україні.

Миру між Путіним і Україною, між Путіним і Світом  бути не може. 

У той час як західні політики та коментатори продовжують обговорювати нестандартні рішення та компромісні врегулювання, мало хто в Москві має такі ж ілюзії. 

І насамперед в бункері та Кремлі.

Наближені до Путіна розуміють, що він розглядає нинішній конфлікт як священну війну і вже давно пройшов точку неповернення. Російський диктатор погодиться ні на що інше, як на повне підкорення України чи знищення країни, та знищення незгодних. Причому повне знищення в буквальному сенсі.

Жахливі масштаби військових цілей Путіна в Україні можуть здатися немислимими для більшості раціональних сторонніх спостерігачів, але вони мають повний сенс, якщо розглядати їх через призму його токсичного світогляду.

Читайте,

Зачем Путин убивает детей и мирных граждан?

Як відмічає Пітер Дікінсон – редактор служби UkraineAlert Атлантичної Ради,  протягом усього свого правління Путін був керований глибоким обуренням пострадянського занепаду Росії та пекучим бажанням відродити статус країни над державою. Він далекий від бажання відновити СРСР, він приймає традиційний російський націоналізм і мріє відтворити самодержавну імперію царів.

Путін розглядає розпад Радянського Союзу як «загибель історичної Росії» і часто скаржиться, що пострадянське врегулювання відрізало мільйони росіян від їхньої батьківщини, водночас позбавляючи Росію її законних центрів. Це почуття образи підігріло одержимість Путіна Україною, країною, усе існування якої стало символом нібито несправедливості світового порядку після 1991 року.

Путін не перший російський правитель, який заперечує право України на існування. Навпаки, заперечення України є зв’язною ниткою, що проходить через російську історію, яка розтягується на сотні років і залишається широко поширеною в сучасній Росії. Проте мало хто коли-небудь приймав цю доктрину заперечення так палко, як Путін, який чітко дав зрозуміти, що припинення української незалежності є його ОСОБИСТОЮ священною місією, яка визначить його місце в історії.

Крім того, і це дуже важліво, він завжди вважав демократичне пробудження України як пряму загрозу його власному авторитарному режиму.

Коли у 2014 році Україну охопили демократичні протести і новий Майдан, Путін скористався ситуацією,  майжебезвладдя і захопив Крим і розпочав війну на сході України.

За вісім років між вторгненням до Криму та початком сьогоднішнього повномасштабного вторгнення конфлікт на сході України зайшов у криваву безвихідь, а відносини між Росією, Україною та Заходом зайшли в низхідну спіраль. Протягом цього періоду відмова Путіна шукати компроміси та його готовність розпочати нову холодну війну підкреслили надважливе значення, яке він надавав Україні. Будь-які сумніви щодо цього були розвіяні 24 лютого, коли російські війська розпочали найбільше європейське вторгнення з часів Другої світової війни.

Путін не приховує своєї одержимості Україною. Справді, він неодноразово намагався пояснити, чому він вважає українську державність і випадковістю, і злочином. У липневому есе 2021 року під назвою «Про історичну єдність росіян та українців» Путін стверджував, що українці насправді були росіянами, і відкидав усе поняття окремої української ідентичності. 

У серії тривалих антиукраїнських виступів напередодні нинішньої війни Путін пішов ще далі, засудивши всю країну як нелегітимну «Антиросію», яку більше не можна терпіти.

Особисті напади Путіна на Україну супроводжувалися роками невпинної кремлівської пропаганди, спрямованої на дегуманізацію українців. Починаючи з 2014 року російську телеаудиторію щоденно годують гротескною брехнею, яка зображує українців як сучасних наступників гітлерівських нацистів. Очевидна абсурдність висунення таких звинувачень на адресу країни з всенародно обраним єврейським президентом, де ультраправі партії постійно борються за 1% голосів, не завадила мільйонам росіян з ентузіазмом прийняти темні фантазії про фашистську Україну.

Ця отруйна пропаганда проклала шлях до військових злочинів, які зараз відбуваються в Україні. Російська громадськість була нав’язана вважати Україну невід’ємною частиною Росії та заохочувала сприймати українців, які не згодні, як зрадників чи нацистів. Усе уявлення про українську ідентичність демонізоване та прирівняне до найвідоміших злочинців світової історії.

Не дивно, що ця невпинна дезінформація спотворила ставлення росіян до українців і переконала багатьох у тому, що їхні сусіди заслужили те лихо, яке зараз спіткало їх. Справді, усі наявні докази вказують на сильну підтримку російською громадськістю вторгнення, яке шокує та приголомшило аудиторію по всьому світу.

Злочини проти людства, свідками яких стали перший місяць російського вторгнення, – це лише початок. Делегітимізувавши українську державу та дегуманізувавши українців, Путін підготував основу для війни на знищення. Під час килимових бомбардувань українських міст вже загинули тисячі мирних жителів. Житлові будинки, школи, лікарні та імпровізовані бомбосховища були навмисно обстріляні в рамках російської кампанії, спрямованої на збільшення жертв серед цивільного населення.

Тим часом повідомлення про масові арешти в районах під російською окупацією, підтверджують побоювання перед вторгненням щодо існування кремлівських «списків убивств». Зростаюча кількість виборних посадовців, журналістів, активістів, колишніх військовослужбовців і релігійних лідерів були викрадені російськими військами в зловісному відлуні сталінської тактики терору.

Повідомляється, що на передовій у конфлікті мирні жителі, які рятувались від бомбардувань в обложених містах, зараз змушені проходити через фільтраційні табори, призначені для виявлення тих, хто має проукраїнські симпатії. У країні, де патріотичні почуття перебувають на найвищих рівнях, це легко може охопити багато мільйонів українців. Також зараз з’являються подробиці та повідомлення про масову депортацію українських цивільних осіб до Росії.

Оскільки війна затягнеться, звірства будуть лише посилюватися. Російські війська, підготовлені для того, щоб вважати українців меншими за людей і радикалізовані смертю товаришів, будуть все менше і менше відрізняти мирне населення від військових.

А відмова України здатися та постійний опір країни будуть використовуватись для виправдання жорстоких репресій. Усі необхідні елементи вже є, і підготовленні Путіним для воєнних злочинів, які можна порівняти з найгіршими трагедіями тоталітарного двадцятого століття.

Чи можна зупинити Путіна? 

Першим кроком є ​​визнання Західним світом жахливої ​​реальності його руйнівних намірів. Як нещодавно написав у Твіттері історик Єльського університету Тімоті Снайдер: «Коли Путін каже, що немає української нації та української держави, він має на увазі, що він має намір знищити українську націю та українську державу. Усі це розуміють, правда?»

Щоб зупинити Путіна, його потрібно перемогти. Все менше лише створить тимчасову паузу перед наступною спробою знищити Україну. Для міжнародної спільноти це означає оголошення Росії тотальної економічної війни при різкому збільшенні поставок зброї Україні.

Протягом першого місяця війни українські військові зарекомендували як воїни. що здатні перемогти російських загарбників. У той час як сили Путіна користуються перевагою з точки зору живої сили та вогневої сили, російська армія, погано керується і деморалізована. Натомість захисники України борються з вражаючою завзятістю та вправністю. В результаті Росія не змогла досягти жодної зі своїх ключових військових цілей і зазнала катастрофічних втрат. Якщо ЗСУ будуть забезпечені необхідною зброєю в достатній кількості, Україна може виграти цю війну, і не тільки може, але й виграє!

Росія повинна бути збанкрутована економічно, а також закривавлена фізично. Міжнародні санкції, запроваджені з початку війни, багато в чому були безпрецедентними, але вони залишаються вкрай недостатніми. Важливо розуміти, що Путін готовий зазнати значного економічного болю, щоб досягти своєї історичної мети – розгромити Україну. Замість того, щоб стримувати Кремль, мета має полягати в тому, щоб повністю відрізати країну від глобальної економіки та позбавити Росію доходів, необхідних для фінансування війни.

Щоб досягти цього, західним лідерам доведеться визнати, що їхні власні країни також повинні заплатити значну ціну. Канцлер Німеччини Олаф Шольц попередив, що заборона на імпорт російських енергоносіїв означатиме європейську рецесію. Він повинен терміново прокинутися до того факту, що альтернативою є європейський геноцид.

За останні роки заяви про геноцид значно втратили свою силу через часту політичну експлуатацію, не в останню чергу з боку самого Путіна напередодні нинішньої війни. Тим не менш, це залишається найсерйознішим звинуваченням, яке можна висунути будь-якій державі. 

Сам Путін знову і знову заявляє, що не визнає права України на існування. Військові злочини, які нині вчиняють російські військові в Україні, цілком відповідають страшній логіці його слів. Якщо Путін не буде рішуче переможений в Україні, він знищить країну. Якщо Захід залишиться осторонь і дозволить цьому статися, світ ніколи не буде колишнім.

Це змінить не тільки Україну, це змінить Євпропу і весь світ, але здається більшість Європейських лідерів це ще не усвідомлюють.

Війна, війна! І знов криваві ріки! І грім гармат, і шаблі дзвін. Могили, сироти, каліки І сум покинутих руїн.

Олександр Олесь

Читайте еще,

Чорнобаївка - історія від Скіфів до Путіна

Десять фактів про Україну і Росію

Десять цікавих фактів про Україну і Росію,  які потрібно знати обов’язково!

 10 фактів про Україну і Росію

1. Назва держава Україна, була вже тоді, коли ще навіть назви Росія чи Москва ще не було на картах світу.
Вперше Україна згадуєть
ся в Іпатіївському літописі. Зауважте, не
Малоросія, не як-небудь інакше, а саме Україна.
Цей літопис включає в себе декілька компонентів – Лаврентьевскую літопис, Повість
временних літ, Чернігівську, Київську, Галицько-Волинську літописі в
яких описані події від 860 до 1292 років.
Джерела літопису дуже різноманітні – це і князівські літописці, князівські грамоти, звіти
послів, військові повісті, розповіді очевидців, грецькі хроніки та ін.
Вперше Україна згадується в літописній повісті про похід Ігоря Святославовича на половців в 1185 році. У багатьох джерелах Київська Русь ототожнюється з Україною.
У деяких редакціях, наприклад в Ермолаевском списку (1189-1213 р.р.), Україну називають КРАЇНА, в Київському літописі – украйно Галицької … Також назва “Україна”
згадується у зв’язку зі смертю переяславського князя Володимира Глібовича,
пізніше – при описі подій врёмен правління галицько-волинського князя
Данила Романовича.
От якось так…назва Москва і тим паче Росія тоді ще ніхто не знав …



2. Росія держава з вкраденою назвою.
Державу із назвою Московія цар Петро І офіційно перейменував у Росію аж у XVIII столітті, в 1721 році. Та ця назва ще понад 100 років ще мало вживалась у світі частіше використовувалась слово Московія. А як ми вже казали вперше Україна згадується в літописній повісті про похід Ігоря Святославовича на половців ще у 1185 році. Хоча до XVIII століття слово Русь ототожнювалось з Україною. Таким чином Петро І офіційно вкрав назву завойованої їм держави Україна-Русь після Полтавської битви.



3. За 200 років українці так і не стали малоросами.
Оскільки навіть через 50 років після Петра І Україну називали Русью, а Росію Моксовією Катерина ІІ, яка правила Росією з 1762 по 1796 рік затвердила спеціальний термін для України – Малоросія. Але незважаючи на 200 років усіх Російських старань, ця назва так і не прижилась. І Україна залишилась Україною. Хоча термін Русь від України відрізати фактично такі вдалося. Катерина II, після окупації останньої вільної Руської держави – Великого Князівства Литовського (територія Білорусі) в 1795 р, своїм наказом веліла назвати угро-фінські племена Московії великоросами, а українців -русинів малоросами.



4. Острозька академія на 200 років старіша.
Вищі навчальні заклади: Російська академія наук була заснована в 1724 р .., Московський університет в 1755. В Україні Острозька академія заснована 1576, Львівський університет заснований в 1661 рік



5. Перший друкований буквар на українській мові.
Друкований буквар в Україні вийшов в 1574 році у Львові, в Московському царстві це сталося на 60 років пізніше – в 1634 році.



6. Київська митрополія майже на 500 років старше Московської.
Релігія: Київська митрополія заснована в 988 році, а Московська тільки в 1458 році. Київська митрополія на 460 років старіша за Московську.



7. Київ старіше за Москву майже на 666 років, може у цих цифрах вся причина?
Столиці: Київ заснований 482-го року, Москва заснована 1147 сином Володимира Мономаха Юрієм Долгоруким. Отже, Київ старіше за Москву не менш ніж на 665 років.



8. Без “царя в голові”.
Перший офіційно коронований та визнаний монарх в Московському царстві Іван Грозний 1547 в наших землях Данило Романович Галицький – 1253 рік.



9. Данину Кримському хану Московія платила до 1700 року
Монгольське іго: Київ позбувся Монгольського ярма 1363 після битви на Синіх Водах; Москва позбулася ярма 1480 після стояння на Угрі, а данина Кримському хану Московія платила до 1700 року, включаючи початок правління Петра 1. У 1610 році, в Московії на Борисі Годунові (мурза Гудун) закінчилася династія Ченгізідов (родич Чингісхана), і на трон звели Олексія Кішку з фінського роду Кобили, а при вінчанні його на Царство церква дала йому прізвище Романов, який нібито прибув з Рима правити Московією!



10. Перша у світі Конституція

Автор однієї з перших у світі Конституцій Пилип Орлик.
5 квітня 1710 був обраний Гетьманом. У цей же день він оголосив «Конституцію прав і свобод війська Запорізького».
У США конституцію прийняли в 1787 році. У Франції та Польщі тільки в 1791 році




Джерело http://baranivka.net/?p=759

Україна - лідер ... за смертністю!

Україна стала однм з лідерів ... за смертністю!!!

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) оприлюднила дані, згідно з якими, забруднення повітря промисловими підприємствами, автомобілями, електростанціями і з інших джерел вбиває 3 мільйони людей в усьому світі щороку.

Вперше ВООЗ розбила цю шокуючу цифру в розрізі країн. 

 

Очікувано, найгіршими трьома країнами за абсолютними показниками смертності стали Китай, в якому більше одного мільйона чоловік померли від забрудненого повітря, принаймні, 600 тисяч в Індії, і більш ніж 140 000 в Росії.
Неприємним же сюрпризом стали показники смертності в перерахунку на 100 тисяч жителів - Україна тут є беззаперечним лідером і смертність від забруднення повітря в Україні в ЧОТИРИ  рази вище на душу населення, ніж в п'яти найбільш екологічно чистих країн разом узятих.

За прикладом забрудненості далеко ходити не треба - лише недавно Київ накрив зимовий задушливий смог. Як коментують експерти, це сталося через те, що в столиці велика кількість підприємств, зі старіючим обладнанням і стародавніми очисними установками, які фактично нічого не очищають. І досить додати несприятливі погодні умови і дихати в місті стає неможливо.

Як же реагують на ці цифри наша влада і преса? Так, ніяк - статистика була опублікована ще у вересні 2016 року і начебто треба бити на сполох, і щось робити, але нічого не відбувається.
А ось як, для прикладу, відреагувала на цифри мер Парижа Енн Ідальго: вона заявила, що її однією з головних завдань, як мера французької столиці, є боротьба з забрудненням повітря, і що це вимагає сміливих і рішучих дій від мерів всіх міст ..

У нас же при бездіяльності влади змушені самоорганізовуватися жителі. Наприклад, в Києві небайдужі жителі Позняків, Дарниці, Березняків створили ініціативну групу по боротьбі із забрудненням повітря формальдегідами фанерним заводом «Фанплит».

За свої гроші мешканці проводять експертизи повітря, наймають юристів, щоб відстоювати інтереси жителів міста в судах, проводять роз'яснювальну роботу, самостійно організовують пікети.

Однією з останніх ініціатив стала петиція на сайті Київради Про винесення заводу «Фанплит» за межі міста Київ.

Ось посилання на неї

https://petition.kievcity.gov.ua/petition/?pid=5280

Насправді цю петиції може (і повинен) підписати будь-який небайдужий киянин.
Причому не важливо на якому березі Києва Ви живете!
Разом з іншими екологічними ініціативами громадян можливо це змінить сумну і безрадісну статистику смертності від забруднення повітря в нашій країні!
Головне не залишатися байдужими!

 

Джерело

Десять найкрасивіших куточків природи в Україні.

Десять найкрасивіших куточків природи в Україні.

10 найкрасивіших куточків природи в Україні.

Маловідома неймовірна Україна.

В Україні, звичайно ж, не десять і не двадцять мальовничих природних куточків, красу яких часто порівнюють зі Швейцарією, або природою Скандинавії. На жаль, більшість мешканців України, не кажучи вже про закордонних туристів, навіть не підозрюють про існування цих місць. Причому навіть якщо вони знаходяться зовсім поруч від місця проживання. Цілком зрозуміло, що розповісти про всі унікальних природні місця України – в одному матеріалі неможливо. Тому ми вибрали не тільки 10 найбільш унікальних, але й одночасно 10 найбільш маловідомих куточків України.

Так що, плануючи свій відпочинок на вихідні, не тільки згадайте про них, але і поставте їх собі у закладку.

1. Оконські джерела
Де: Волинська область, Маневицький район.
Майже в центрі озера Окніще розташовані два потужних джерела карстових вод. Вода виходить з-під землі зі значним тиском, утворюючи на поверхні озера два куполоподібних фонтани. Температура води цілий рік однакова – майже 9 ° С, тому навіть у сувору зиму озеро не замерзає. Особливістю води є те, що вона не піддається газуванню. З часом джерела утворили невелике озеро глибиною 3 м і площею 0,5 га.



2. Яблуня-колонія
Де: місто Кролевець Сумської області
Незвичайна яблуня, віком понад 220 років – одне з найхимерніших дерев у світі. Колонія, що складається з 15 пов’язаних між собою родинних дерев, займає площу більше тисячі квадратних метрів.
Згідно з легендою, яблуню посадив князь Петро Сергєєв з роду Мещерських, і після його смерті дерево почало тужити по ньому, пригинаючись до землі. Знаходиться дивовижне дерево в місті Кролевець Сумської області (вулиця Андріївська, 71), куди можна дістатися залізницею або на авто.



3. Річка Случ.
Одна з найкрасивіших річок в Україні. І одночасно одна з самих маловідомих. Береги річки Случ часто порівнюють зі Швейцарією. Навіть існує Надслучанській регіональний ландшафтний парк, який так і називається «Надслучаньска Швейцарія». Але, на наш погляд найбільш красиві місця в басейні річки Случ, знаходяться у Баранівському районі Житомирської області.



4. Кам’яне село
Де: Житомирська область, Олевський район.
Камяне урочище – це скупчення великих валунів, які займають близько 15 гектарів лісу, і є одним з найзагадковіших місць України. Існують дві гіпотези виникнення урочища. Згідно з однією, 20000 років тому валуни були принесені льодовиком, відповідно до іншого – вони є залишками підніжжя древніх повністю зниклих гір, оголеними льодовиком від грунтових нашарувань.
Багато каміння обрисами нагадують сільські будинки, тут є своя “площа” зі “школою”, а також “церква”.


5. Озеро Синевир (Карпати)
Синевир – озеро чудової, невимовної краси, оповите смарагдовими лісами й засніженими вершинами Карпатських вершин. Тут краса природи збереглася практично в первозданному вигляді. Карпати – це земля міфів і легенд, тому й біля озера Синевир є своя історія.



Легенда свідчить, що колись жив багатий князь, у якого була прекрасна блакитноока дочка Синь, що покохала простого пастуха на ім’я Вир. Пара зустрічалася таємно, але як би не ховали закохані свої почуття, батько дівчини про них все одно дізнався і наказав убити коханого доньки. Люди графа почекали момент і скинули на нього камінь зі скелі. Дізнавшись про це, Синь прибігла до того місця, обняла камінь і заплакала. Її сльози стали озером Синевир, вода в якому така ж чиста, як і очі Синь. Зараз на березі озера встановлені вирізані з дерева фігури Сині і Вира.

6. Манявський водоспад
Де: Івано-Франківська область, Богородчанський район.
Манявський водоспад – це один з найвищих водоспадів української частини Карпат. Вода річки Манявка струмує каскадами відразу з трьох водоспадів, разом вони досягають висоти близько 18 метрів. На вершині водоспаду є кілька невеликих уступів (1,5-2 м), які нагадують зручні ванни.
Біля підніжжя Манявського водоспаду розташоване невеличке чудове озерце.



7. Чорне озеро
Де: Кіровоградська область, Знам’янський район.
Озеро оточене болотом “Чорний ліс”, разом з яким є гідрологічним пам’ятником природи України. Його глибина досі точно не встановлена ​​- існує версія про подвійне дно, перше з яких утворено гілками і опалим листям. Що цікаво, рослинність навколо характерна для Полісся, але не для регіону, де зустрічається лісостеп і степ.



8. Мигія
Де: Миколаївська область, Первомайський район.
Майже протягом 40 км Південний Буг тече по Миколаївській області у крутих кам’янистих берегах, утворюючи вузьку каньйоноподібну долину з величними гранітними скелями, порожнистим руслом, водоспадами та островами. Гранітно-степове Побужжя – це справжня гірська країна серед Українського степу.
Пороги Південного Бугу стали Меккою водних туристів. В урочищі Протич розташована одна з найкращих в Європі природних трас водного слалому.



9. Олешківські піски – Сахара в центрі Європи
Де: Херсоньска область
Не варто їхати у Єгипет, щоб відчути гаряче дихання пустелі і побачити нескінченні піски. У Херсонській області за парканом штучних лісів прихована справжня пустеля. Українська пустеля, відома як Олешківські піски, утворилася в результаті людської недбалості і стала унікальним природним явищем в цих широтах.
Офіційно, Олешківські піски є найбільшою піщаною пустелею в Європі, насправді ж – єдиною. З супутника пустеля виглядає як маленька жовта пляма на лівому березі Дніпровського лиману. Більше 150 тисяч гектарів – 30 кілометрів від заходу на схід і 150 км з півночі на південь – покриті нескінченними барханами.



10. Долина нарцисів
У чотирьох кілометрах від міста Хуст у Закарпатській області знаходиться унікальний ботанічний об’єкт – найбільша в Середній Європі популяція нарциса вузьколистого (Narcissus angustifolius), яка збереглася тут з післяльодовикового періоду.
Навесні, в період масового цвітіння, місцевість покривається суцільним білим килимом квітучих нарцисів, помилуватися яким приїжджає безліч туристів.



Якщо вам сподобались 10 найкрасивіших куточків природи в Україні нажміть «лайк» та поділіться інформацією с друзями у соціальних мережах!

Джерело http://baranivka.net/?p=740

Десять цікавих фактів про звичайну хату!

Десять цікавих фактів про звичайну українську хату!

На перший погляд про власну домівку, чи ХАТУ ми ніби знаємо багато, але водночас мало.
Перечитайте і ви пересвідчитесь, як мало Ви знали про звичайну українську Хату!

1. Перш за все саме слово Хата, згадується в літописах починаючи з 10 ст. Але частіше використовували слово Хатина.Українська хата універсальна її будували майже однаково понад тисячу років і наКиївщині і на Слобожанщині…

      2. Чому призьба підводилася чорним кольором?
В уявленнях наших пращурів Хата подібна до дерева життя: підмурок, призьба – корені, стіни – стовбур, дах – верхів’я. Саме тому призьба підводилася чорним кольором, оскільки символізувала межу між «тим» світом, де спочивають пращури, і «білим світом», який презентувався білими стінами.

3. Повноцінна Хата.

Хата вважалася повноцінним житлом тільки тоді, коли її спорудження увінчувалося розписом. Люди вірили, що усілякі напасті — це наслідок дій демонічних сил. Саме вони насилають бурі, град, повені, різні хвороби, часто набира­ли подоби упирів, вовкулаків, русалок. Їм треба було протистояти, тому й вигадувалися найрізноманітніші способи.  І найсильнішим захисником від зла був вогонь та його «відповідник»— червоний колір. Саме такою смугою вище долів­ки обводили стіни. Отже, створювалося замкнене коло, яке вкривало доступ до хати нечистих сил. Магічне значення мали й настінні розписи. Наприклад, різні барвисті зобра­ження, орнаменти мали на меті так захопити увагу лихої сили, щоб відвернути її від людей.

4. ПОКУТЬ — НАЙСВЯТІШЕ МІСЦЕ УКРАЇНСЬКОЇ ХАТИ

Найсвятішим місцем у традиційній селянській хаті є покуть. У давнину тут вивішували вишиті рушники і писанки. Після прийняття християнства тут розміщували ікони із зображеннями Ісуса Христа і Божої Матері, до яких рушники вже були просто прикрасою, ознакою особливої поваги. Всі важливі події в родині відбувалися, біля покуті: весільний посад молодих, перша купіль немовляти, прощання з покійним. За іконами на покуті клали священні реліквії: свячену вербу, шматочок свяченої паски, громничу свічку, свячену воду. Тут ставили Дідуха на Різдво, молилися у щасливий час і лиху годину, присягалися, давали обітницю, просили благословення.

5. Поріг.

ПОРІГ —   виступає символом початку чи закінчення дому. За народними віруваннями — це місце перебування душ предків, що зв’язано з первісним звичаєм ховати мерців у хаті і часто під порогом. Тому й відомо чимало звичаїв і обрядів, наприклад, йдучи до вінчання «віддавали честь» йому паляцями, чи рукою, чи гільцем. Молоді мусили переступити поріг правою ногою. У деяких районах збереглася традиція застеляти його веретами (килимами з грубої вовни).
Похоронний обряд вимагав під час винесення труни з хати тричі стукати нею об поріг, що означало своєрідне прощання померлого з домом, предками. А для того, щоб   його душа не поверталась, зарубували сокирою поріг з бо­ку від середини хати. У багатьох українських селах під час новосілля відрубували на порозі півневі голову, щоб задобрити «духів».

Ще й досі заведено, що підмітати хату починають від порога до покуті. Це для того, щоб добре йшло до хати, а не з хати. Іноді перед хрещенням дитину клали на за­стелений поріг, а мати тричі переступала через нього. Потім дитину брала кума на руки і, перехрестивши, ступала до сіней, під порогом яких лежав ніж. Його, після виходу куми, хтось підіймав і подавав через вікно матері. Так за­мовлялося проти лихого. Дитину, яка плакала, купали на порозі задніх дверей.
Також залишали у порозі сокиру після обходу на святий вечір худоби з хлібом, медом, ладаном, щоб во­на не гинула. На Поліссі вірили, що проти відьом найкра­ще допомагає осика. Тому до порога тут прибивають па­лицю з неї. У деяких місцевостях при входинах до нової хати на порозі вирізували знак хреста (проти злодіїв).

6. Чому наречену переносять через поріг?

Коли наречена переходить до хати свого судженого, її переносять через поріг, бо духи предків нової родини ще її не знають, а тому можуть поставитися до неї не зовсім приязно.
Біля порогу відбувалася церемонія єднання двох родових вогнів (в обряді «запрошення на весілля»): мати молодої і сестра нареченого ставили на поріг праві ноги, з’єднували вогні свічок, цілувались, тільки після цього поїзд молодого заходив до хати й сідав з усією весільною дружиною на покуті.

7. Підкова

Добре відомо, що у багатьох місцевостях магічними властивостями наділяють ще й досі підкову, прибиваючи її до порога чи над ним. Повелося це, мабуть, відтоді, коли коні відігравали важливу роль у житті людини (кочівника чи землероба), виступаючи головною прикметою багатства і суспільної значимості того, кому вони належали.

Якщо хотіли побажати комусь щастя, то підносили підкову, мов­ляв, нехай вам таланить на своїх коней. У наш час те, що стосується коней, забулося, а залишилося лише значення щастя, успіху, багатства. Тому дехто й носить на собі мініатюрні підківки чи приби­вне їх на ворота, двері. Часто можна почути, наприклад, такі приказки із зна­ченням заборони: «Через поріг не вітаються», «Через поріг руки не подають».

8. СТІЛ В УКРАЇНСЬКІЙ ХАТІ

Можна передбачати, що сама назва «стіл» тісно пов’язана із словом «стелити», тобто поставити на щось страви.
А колись слов’яни їли просто на землі, принаймні щось підстеливши, або розкладали харчі на дошці, навколо якої і всідалися. Стіл на високих ніжках є пізнішим винаходом.

У середньовічній Європі для столу використовувалися довгі й міцні дошки на перехрещених («кізлах»). Щось подібне було тоді відоме також і в Україні. Але частіше в нас побутували й столи-скрині, які складаються з власне стола (накрини) і підстолиння. У останньому тримали різні речі: одяг, документи, гроші, цінності.

9. ПІЧ

Традиційна сільська піч поступово відходить в історію. Хід цивілізації нестримний і, мабуть, невідворотний, тому нев­довзі про неї дізнаватимуться тільки з художніх творів. Та генетична пам’ять завжди повертатиме нас до доброго вогню в печі родинної хати, біля якого народжувались і ви­ростали цілі покоління наших предків.
Піч у функціональному розумінні з’явилась дуже давно: ця назва загальнослов’янська. Вона зв’язана з слова­ми «печера і пещись, попеченіє». Печера, склепіння якої освітлене виблисками вогнища, і піч — поняття одного родового значення.
Дім вважався житлом лише з того часу, коли спалахував у печі вогонь. Можливо тому до прийняття християнства піч завжди була своєрідним центром, головним місцем, до якого тяжіло все у хаті. З прийняттям християнства вог­нище «віддало» частину своїх функцій покуттю, де завжди вішали ікони і стояв стіл.
Піч — це насамперед вогонь, вогнище. А воно в оселі відігравало роль не лише «осередку» тепла, а й духовну, згуртовуючу. Звідси метафора: родинне вогнище. Вогнище на тій стадії було свого роду символом непорушності сім’ї, його збірним пунктом і святинею.
Тут, біля вогню, часто громадилася родина і сусіди. Вели оповіді про минуле й сучасне, складали легенди, думи, прислухаючись до цвіркунів, яких ототожнювали з духами предків.
Ще в дохристиянські часи на Русі був звичай укладати шлюб біля родинного вогнища. Котрийсь із батьків звертався до молодих з побажанням: «Нехай вогонь поєднає». У весільний комплекс входив також обряд прощання молодої з батьківським вогнищем і прилучення її до того, яке палає в оселі молодого. При цьому вона брала з дому жарини.
У пізніші часи під час заручин старостам і нареченій належить стояти ближче до печі. Перші намагалися потай виколупати з печі шматочок цеглини чи обмазки і покласти до кишені, щоб сватання вдалося. А дівчина того вечора не відходила від печі й колупала комин, ніби благаючи захисту. У деяких районах під час сватання дівчина ховалася на печі. Якщо вона не погоджувалася вийти заміж за того, кого їй пропонували, то до кінця сватання залишалася там.
На Чернігівщині був звичай вимітати піч не кочергою, а віником, щоб молоді заможно жили. Після похорону тримаються за піч, щоб не боятись по­кійника, для очищення. Домовий теж любить піч та, як гадали, має в ній своє місце. Отож у помешканні не можна було лихословити, Що відбилося у прислів’ї: «Сказав би, та піч у хаті».
Вогонь в печі вважався священним: господиня повинна ставитись до нього лагідно, з повагою, про нього не можна казати нічого поганого, у нього не можна плювати або кидати що-небудь нечисте, з ним не можна бавитися.

10. Хата біла.

Стіни класичної української хати білили вапном.
Німецький географ Йоган Георг Коль, перебуваючи в Україні 1838 року, писав:
«             Українці живуть в охайних, завше підтримуваних у чистоті хатах, які начебто усміхаються до тебе. Господині не задовольняються тим, що кожної суботи миють їх, як це роблять голландці, але ще й раз на два тижні білять житло. Від того хати в Україні виглядають вельми чепурними, немовби свіжовибілене полотно.                 »
Хати часто розмальовували олійними фарбами у вигляді облямування навколо вікон і дверей з червоних квіток тюльпанів на зелених вітах. На кожній із стін — по вікну з фігурним хрестом посередині та два вінки над міжвіконням чолової стіни.
Стіни, вікна, двері, карниз печі, поріг орнаментували з використанням червоного, синього і жовтого кольорів, що мали магічне та символічне значення.
Ось така вона біла українська хата!

Джерело http://irpin.today/?p=5445

І знову про Жовто-Блакитний!

Знову до теми Жовто-Блакитний чи Синьо-Жовтий!

На жаль за Конституцією України український прапор — досі синьо-жовтий. Однак, мало хто знає, що у далекому 1918-му році Центральна рада на чолі з першим президентом України Грушевським затвердила жовто-блакитний прапор.

Читайте ще,

Звідки взялась Україна ?

Украина и Россия история любви!

У руху ОУН-УПА Степана Бандери прапор вже був перевернутий — синьо-жовтий, як зараз. То хто, коли і навіщо перевернув прапор України?

Хто перевернув прапор України?

Твердження про синє небо і золоті ниви, прийняте зараз — досить примітивне. Воно сумнівне вже тому, вважає, наприклад, творчий директор громадського об’єднання "Освічена Україна" Анатолій Мицкан, що насправді кольори нашого прапора здавна символізують дві головні стихії природи і людського буття — вогонь (жовтий колір) і вода (синій).

Логічно припустити, що тільки поєднання "жовтий — згори, синій — знизу" відбиває вічну симетрію — божественну гармонію цих стихій. Інакше ж, якщо розмістити їх навпаки, це означатиме порушення світопорядку, катастрофу, при якій вода гасить вогонь.
"Насправді є дуже багато інформації з цього приводу. Починаючи з історичних коренів і закінчуючи фен-шуєм. Про те, що прапор повинен бути все ж таки "жовто-блакитним", а не "синьо-жовтим" я чула ще років 7 тому. Дехто пояснює це тим, що жовтий тут символізує не лани, а синій не небо. Жовтий - це символ енергії сонця, чоловічої енергії. А синій, відповідно, енергії води, жіночої енергії. Тому, жовтий є активним, а синій пасивним. І розташування пасивного над активним є неправильним. Саме тому є прихильники того, що прапор необхідно перевернути", - зазначає Inessa Paridukha.
Саме таку, золото-блакитну символіку і принесли колись трипільці за часів грандіозного переселення народів з Північного Причорномор’я за три тисячоліття до н. е., зокрема і в Індію, де вона збереглася до наших днів в первинному вигляді. Ця країна буквально уся прикрашена таким поєднання кольорів. Але там ви ніде не побачите, щоб синє домінувало над жовтим.

В одязi сучасних iндiйцiв штату Пенджаб схожа колористична iєрархiя - жовтий тюрбан i синi штани, храми теж прикрашені жовтими і блакитними, а також зеленими кольорами, що зайвий раз пiдтверджує достеменнiсть архiісторичних зв'язкiв аріїв Пiвнiчного Причорномор'я з iндiйцями.

З українських етнологічних джерел вiдомо, що предки українцiв уявляли свiтобудову за принципом дiалектики дуальностi. За вiруванням наших давнiх насельникiв-автохтонiв, свiт був сотворений з двох стихiй - вогню i води, що простежується в купальських та рiздвяних ритуалах.

Деякі історики говорять, буцімто в Київській Русі не було жовто-синіх кольорів на прапорах. Це - неправда. Князя Володимира називали "Красним сонечком" не тому, що він нагадував сонце, а тому, що центральним елементом на його прапорах було Сонце. Русичі вшановували Сонце - і тому жовтий колір був чільним кольором дохристиянської символіки Русі. І той же Лев на гербі міста Львова взявся там не тому, що по околицях міста колись бігали леви, а тому, що Лев - стародавній символ, тотем бога Сонця.

Пропонуємо ознайомитися з кваліфікованим дослідженням цієї теми, чиє резюме однозначно-вичерпно відповідає на питання, яким бути Державному прапору України — синьо-жовтим чи жовто-синім.

Одного разу ще на початку 1992 року китайська художниця Мао Мао попросила на одному мистецькому заході тодішнього Президента України Леоніда Кравчука зробити все від нього залежне, щоб у тільки виниклій самостійній Україні передусім змінили розміщення кольорів на головному державному символі — синьо-жовтому прапорі. Мовляв, якщо він і далі залишатиметься таким же, то під цим поєднанням кольорів країну чекає неминуча деградація, зрада, занепад і, нарешті, крах. Адже синіше згори і жовте знизу, за словами художниці, утворюють гексаграму "Пі". А це, згідно з класичною китайською Книгою змін "И-цзин", — одне з чотирьох найгірших комбінацій. І розшифровують її так: "Будьте пильні та передбачливі. Не беріться ні за одну важливу справу, тому що вона швидше не збудеться, чим збудеться. Ваше оточення не розуміє вас, ви без всяких підстав сваритеся з друзями".

Тоді як зворотне розміщення кольорів, коли жовте розташоване вгорі, а синіше — внизу, утворює абсолютно іншу гексаграму "Тай", яка означає: "Розквіт. Мале відходить. Велике приходить. Щастя. Розвиток". З цих же мiркувань подивiмося також на вiдомий знак китайського вiровчення ДАО, - верхня половина котрого (Янь) свiтла, а нижня (iнь) - темна. Як зазначає Братко-Кутинський: "Половинки кола знаку Дао - це Янь та Інь, тобто чоловiче й жiноче начала, або астральний вогонь i астральна вода - жовтий i блакитний кольори". Проте Л. Кравчук, якого поети-нардепи переконали, що синьо-жовтий прапор символізує мирне небо і золоту українську пшеницю під ним, тоді відбувся жартами: що корисно, мовляв, для китайця, то для українського — смерть і навпаки. А шкода. Бо, як бачимо, китайська художниця, схоже, була права.

Принаймні 24-річна історія нашої незалежності продемонструвала як в політичному, так і в соціально-економічному житті держави саме те, від чого застерігала Мао. Словом, "перевернутість" нашого прапора, яка спотворює езотеричну суть символу, дуже швидко позначилася на Україні.

Ще в березнi 1914 р. на столiття Дня народження Т.Г.Шевченка, незважаючи на заборону росiйського уряду, київське студентство вийшло на демонстрацiю пiд жовто-блакитними прапорами. 25 березня 1917 р. жовто-блакитнi та малиновi прапори майорiли також i на двадцятитисячнiй манiфестацiї в Петроградi. Не випадково в 1917 р. пiднятi жовто-блакитнi прапори з окопiв протилежних воюючих армiй росiйської та нiмецько-австрiйської iмперiй призвели до всесвiтньо унiкального феномену - братання українцiв на нейтральнiй смузi.

Під жовто-синім прапором йшли у бій українські юнаки під Крутами у 1918 році. Колишній глава Генерального секретаріату Володимир Винниченко згодом писав: "Ми рішуче нічого не міняли в суті тої державності, що була за часів Тимчасового уряду. Ми тільки міняли національну форму її — замість біло-синьо-червоного прапору мі вішали жовто-блакитний". І що саме це поєднання фарб голова Центральної Ради Михайло Грушевський запропонував для основного символу УНР. Cпівець української Визвольної революції видатний поет Олександр Олесь 1917 року вітав українське військо такими словами: "Українське військо, мов з могили встало, Загриміло в бубни, в сурмоньки заграло, Розгорнуло прапор соняшно-блакитний, Прапор України! Рідний, заповітний!"

Але ж чому, чому згодом гетьман Скоропадський перевернув прапор? Точно це не з’ясовано досі. Можливо, під впливом синьо-жовтого прапора ЗУНР, ідеологи якої, очевидно, формували державну символіку за принципом "аби не так, як у поляків", в яких світла (біла) смуга розміщена на національному прапорі вгорі. А може, Павло Скоропадський, скинувши Центральну раду, просто перевернув прапор, щоб символічно ознаменувати переворот.

Як би то не було, але на селянському з’їзді Скоропадський представив перевернутий прапор і пояснив: нагорi - синiй (небо), внизу - жовтий (хлiб)! Жуємо й досi. Лишились кольори, але в iншому значеннi. Вiдбулася профанацiя, дискредитацiя, матерiалiзацiя iдеалiстичного, свiтоуявного, врештi, сакрального значення до рiвня легенево-шлункової залежностi, тобто, лише до рiвня фiзичного iснування бiологiчної особини.

Про те, що в українцiв побутувала жовто-блакитна iєрархiя, вказує ретельно опрацьована картина I. Репiна "Козаки пишуть листа турецькому султану", стрiй воякiв "жовто-блакитникiв" отаманцiв петлюрiвцiв i навiть сама усталена, давнiшня фраза - "жовто-блакитний" (анiж "блакитно-жовтий").

"У XVIII ст. жовта-блакитна барви домiнували навiть у побутi. Як свiдчили сучасники, одяг козакiв цього часу мав нацiональнi кольори: гайдамаки iонти були вдягнутi в жовтi жупани i синi шаровари пiдчас повстання 1768 р." ("Українське народознавство". Г. Лозко. с. 228. "Зодiак-Еко". К., 1995.).

Цікаво, що російський імператор Олександр ІІІ, перш ніж придбати картину Репіна за 35 тисяч рублів, велів міністрові імператорського двору розпитати у фахівців про те, чи немає в тих барвах прихованих чужоземних впливів. На що російський філолог і знавець давніх пам'яток історії Федір Корш відповів:

"...знамена казацкие, изображенные художником Репиным на его картине, не содержат по своему цветовому набору никаких иностранных веяний, а отображают в себе извечную преемственность цветов золотых и небесных, постоянно присущих для всех знаков отличий в Южной Руси (Малороссии) еще со времен Великих князей Киевских, вплоть до роспуска запорожской вольницы, согласно повелению Императрицы Екатерины Великой. Сказанному имеется предостаточно письменных подтверждений в отечественных и иностранных сугубо исторических источниках, а равно - в ряде предметов материального искусства тех давних времен".

З сакральної точки зору жовтий колір означає активний, творчий, сонячно-вогняний, духовно-божественний початок, а блакитний — пасивне, вологе, консервативне, яке вимагає активізації і одухотворення. Зображення ж на прапорі синього над жовтим свідчить, що нація визнає панування пасивного над активним, консервативного над творчим, матеріального над божественним. Цей світогляд суперечить природному стану Всесвіту і є руйнівним.

Під таким прапором держава запрограмована не на розвиток, а на занепад. За правилами ж геральдики, прапори зазвичай утворюють на основі гербів, які виникли раніше, ніж прапори. Тому колір верхньої смуги полотнища диктує колір самого знаку, а нижньою — гербового поля. Якщо герб, наприклад, Польщі — це білий орел на червоному фоні, то відповідно і прапор біло-червоний. Тому якщо герб України — жовтий тризубець на синьому полі(або навіть якщо узяти герб Галицько-волинського князівства — золотий лев на синьому фоні), то і прапор має бути жовто-синій, а не навпаки.
Нинішній прапор України називається синьо-жовтим, тому верхня його половина є синьою (головний колір), а нижня — жовтою (допоміжний колір). Відповідно, згідно із законами геральдики, на державному гербі повинен зображатися синій тризубець на жовтому фоні. Проте насправді ми маємо жовтий тризубець на синьому фоні. Але тоді головний, жовтий колір має бути вверху нашого прапора, а не навпаки.
Відомий сучасний сербський філософ Светислав Басара, який досить серйозно відноситься до порушеного питання, вважає, що "символ — це така річ, без якої дійсність є неповноцінною. Це своєрідні обмінні пункти, через які енергія вищої реальності витікає у світ явищ. А неправильна інтерпретація символу має, так би мовити, корозійну дію на дійсність".

Прикладiв, власне, жовто-блакитного поєднання можна подати значно бiльше, але й наведеного достатньо для висновку: жовтий як уособлення вогняної субстанцiї домiнує над блакитною (водяною), бо Сонце... - наш породжувач - горiшня стихiя. Згадайте "Слово о полку Iгоревiм", "Велесову книгу", де русичi - "Дажбожi онуки", тобто "Сонячнi дiти".

Крiзь вiки дiйшло до нас уявлення про наших предкiв, як про вогнепоклонникiв-"огнищан", оберегово-захиснi засоби котрих проявлялися в образах, передусiм солярних. Хоча, треба вiддати належне, i вода була обожнювана (Богиня Дана, Мокош), населена духами, наповнювала собою мiти, легенди, перекази, казки, прислiв'я.

"Як плодюча та родюча стихiя, вода обожнювалася. За космогонiчними поглядами давнiх слов'ян, вода, поєднавшись iз первiсною матерiєю чоловiчої статi, утворила струмки, рiки, озера, загалом усе на Землi... За даними митрополита Iларiона, "вода - символ розмноження й парування... Шлюби слов'ян часто бралися над водою. i взагалi парування вiдбувалося при водi..." (Словник символiв культури України. "Мiленiум". К., 2002. С. 49).
Вода була однiєю, з полярних частин життєтворчої сили, утворюючої життя, частини пiдлеглої... Така наша iсторична вдача, що ми, як народ, пiдпорядкованi, найперше, сонячній, вогнянiй субстанцiї, нехай це не виглядає в сучасний спрагматизований час метафiзичною, iдеалiстичною забаганкою якихось романтикiв. Такий iсторичний факт нашої культури.

Правильна символіка програмує правильне майбутнє. Отож, український народе, піднімай сонячно-блакитний прапор перемоги!

Автор Віталій Креслав, культурно-просвітницький проект "Спадщина Предків"

Слава Україні!

 Читайте ще,

Цікаві факти про козаків та козацтво!!!

 

 Ирландский путь для Украины

 

Останній геноцид українців 1915 рік.

Російська імперія 300 років докладала зусиль по знищенню українців та України. 

У 1915 році Російська імперія депортувала 4 млн українців.

 Це був останній геноцид українців від Російській Імперії. Звісно потім був ще і Червоний терор і Голодомор але це вже інша відповідальність.

А от у 1915 році близько чотирьом мільйонам українців довелося покинути домівки на вимогу керівництва Російської імперії під час Першої світової війни. Людей виселяли з Галичини, Волині, Поділля.

Про це в ефірі Громадського радіо повідомив дослідник історії Києва Станіслав Цалик.

"Йшла Перша світова вже майже рік, Російська армія наступала і йшла теренами Австро-Угорщини, - розповів краєзнавець. - Але з травня 1915 року ситуація почала кардинально змінюватися: австрійське військо почало наступати, а російське — відповідно, відступати".

Коли стало зрозуміло, що процес затягнеться надовго, з Петрограда надійшов наказ, що території, які залишаються ворогові, мають бути повністю зачищені.

"Ішлося про 4 млн людей за півроку. Але оскільки все це було раптово, було багато зовсім не шляхетних речей: людей виселяли примусово, - зазначив історик. - Чоловіків у віці 17-45 років під конвоєм виселяли у глибину Російської імперії. Тому що це були люди мобілізаційного віку".
Станція Ковель, 1915 рік. 

На фото - Станція Ковель, 1915 рік. В очікуванні посадки на київський поїзд. Кожній родині дозволяли брати у вагон не більше 5 пудів (81,5 кг) багажу. Фото з архіву Станіслава Цалика

За словами краєзнавця, це перша така масштабна депортація на цих теренах, яка є забутою.

"Міряли не людьми, а  родинами, - наголосив він. - З собою можна було взяти не більше, ніж 81,5 кілограм речей. У вагоні мало бути не менше 30 людей, але не було вказівки, не більше скількох. Тобто, вагони просто "набивали" людьми".

Для більшості біженців Київ слугував перевалочним пунктом. За наказом, вони мали слідувати до Курської, Рязанської, Тульської, Калузької, Орловської губерній і оселитися там. Альтернатива – копальні Донбасу, але така пропозиція майже не мала успіху.

"Влада боялася залишати прибульців у Києві чи Київській губернії, - підкреслив історик. - Збільшення кількості україномовного населення урядовці вважали небезпечним".
У Контрактовому будинку на Подолі влаштували ізолятор для хворих біженців. 

Кияни переказали на рахунки Київського відділення допомогового комітету 1,3 млн рублів пожертв. Також біженцям допомагали одягом, взуттям, медикаментами. Люди з київських сіл жертвували для депортованих продукти.

Читайте ще,

Про козаків та козацтво!!! 

Визначні місця Житомирщини ТОП-5