вівторок, 14 березня 2017 р.

Когда комики НЕ шутят!!!

Когда комики НЕ шутят!!!


Человек — все-таки существо биологическое, а потому несет в себе результаты миллиардов лет  эволюционного отбора. 


Ученые и психологи уже давно установили, что чувство юмора является показателем высокого интеллекта. Хотя женщины всегда это знали и без всяких тестов Равена. 



Чувство юмора подразумевает не только интеллигентность, но и обязательное наличие ума.
Без интеллекта чувства юмора не бывает. Бывает огромный интеллект без чувства юмора, да, такое встречается среди гениев, но, вот чувства юмора без интеллекта не бывает. 

Может быть, поэтому, ведущие комики Украины, живущие в Киеве, одни из первых откликнулись на вовсе не смешную петицию киевлян «О переносе завода «Фанплит» за черту города».
Эту НЕСМЕШНУЮ петицию уже публично подписали:

Максим «Ледокол» Бахматов



легендарный основатель Comedy Club UA, проекта «Украинцы Афигенные» и других, а сейчас Генеральный директор в Национальном комплексе Експоцентр Украины – ВДНХ.
 





Антон Лирник,


известный шоумен, участник знаменитого «Дуэта имени Чехова», и член жюри в Лиге Смеха.




Дмирий Чекалкин, 



автор программы «Разыграли» и сериала "Весёлые яйца"!



Так что талантливые люди с огромным чувством юмора, не только обладают умом и интеллектом, но еще и гражданской совестью!

А вот Степан Казанин из «95 квартала» пока никак не отреагировал на данную петицию, хотя насколько известно, также живет неподалеку. Может он просто редко бывает дома? И не открывает форточку?
По крайней мере на его страничках в соцсетях об этой петиции ни слова.
В любом случае, ждем теперь, чтобы наши любимые известные женщины-киевлянки поддержали этот флешмоб от мужчин-селебритис и подписали петицию!

Осталось только 8 дней, и петиции не хватает еще 700 голосов, чтобы набрать 10 000!
Может как раз Ваш голос будет решающим!!!
Вот ссылка на петицию,


 

вівторок, 7 березня 2017 р.

Заброшенная архитектура Барселоны...

Заброшенная архитектура Барселоны...

"Заброшенная" конечно же в кавычках).

Если вы бывали в Барселоне тогда Вам будет точно интересно, что сделал бы Гауди, если бы ему «достался» цементный завод?

La-Fabrica-Ricardo01-Bofill-600x347

Хотя даже если Вы никогда не были в Барселоне, Вы наверняка слышали имя Гауди.
А теперь представьте себе, что сделал бы Гауди, если бы ему «достался» цементный завод?

Как сообщает сайт turupupu.ru испанские архитекторы, действительно не перестают удивлять свои чувством стиля и фантазией.
Покрытый вьющимися растениями и окруженный садом из эвкалиптовых растений, пальм, оливковых деревьев и кипарисов, этот старый цементный завод на окраине Барселоны выглядит как заброшенный промышленный комплекс, который природа взяла в свои руки. Но, на самом деле, это кропотливая работа испанского архитектора Риккардо Бофилла.
Архитектор Бофилл обнаружил закрытый еще после Первой мировой войны цементный завод в 1973 году, и сразу же влюбился в него. Он и его команда приобрела весь комплекс, состоящий из более чем 30 бункеров, подземных галерей и огромных машинных цехов. Они преобразовали его в главный офис своего архитектурного бюро «Taller де Arquitectura». Они провели два года над сносом и реконструкцией здания. Когда пыль после сносов осела, остались только восемь элеваторов, которые стали офисами, архивом, библиотекой, залом для переговоров, гигантским экспозиционным пространством, известным как «Собор» и жилой площадью для архитектора Бофилла.

La-Fabrica-05Ricardo-Bofill6-600x404

Теперь ранее загрязняющий воздух Барселоны промышленный комплекс «La Fabrica» существует в полной гармонии с природой. Гигантские бетонные бункеры и здания, старые дымовые трубы, поднимающиеся в небо — все это покрыт травой и вьющимися растениями, и вокруг них растет пышный сад из эвкалиптовых пальм, оливковых деревьев и кипарисов. Это потрясающий проект, как снаружи, так и внутри.

La-Fabrica02-Ricardo-Bofill4-600x590

Несмотря на то, что архитектор Риккардо Бофилл решил сохранить оригинальные бетонные стены и ужасные контуры заводских зданий, чтобы сохранить «память бывшего использования этой структуры», каждая из десятков комнат этого сооружения оформлена в индивидуальном стиле. Так что тут нет, не только двух похожий комнат, но и двух похожих уголков. Все они имеют свои конкретные цели, и оформлены соответствующим образом; у некоторых даже есть остатки своей старой функции, так остатки завода смешались с современными офисными элементами.

La-Fabrica03-Ricardo-Bofill3-600x410

«У меня сложилось впечатление от долгого пребывания здесь, что это замкнутая Вселенная, которая защищает меня от агрессивного внешнего мира и повседневности серой жизни», говорит Бофилл о жизни и работе в La Fabrica. «Цементный завод является и местом работы и местом жизни. Жизнь продолжается здесь в непрерывной последовательности, с очень небольшой разницей между работой и отдыхом. »

La-Fabrica04-Ricardo-Bofill2-600x764

«В настоящее время я живу и работаю здесь лучше, чем где-либо еще, добавляет испанский архитектор. «Это для меня единственное место, где я могу сосредоточиться и ассоциировать идеи в наиболее абстрактной манере.»
Работая на La Fabrica в течение почти полувека, Бофилл, до сих пор считает работу над своим жильем-офисом не законченной. И это делает этот процесс совершенства этого здания, еще более увлекательным. Так как архитектор с такой фантазией наверняка никогда не остановится.
А вы бы хотели жить на таком цементном заводе?

 Источник http://turupupu.ru/?p=37225
 

Полезные Идиоты России и США


Полезные Идиоты России и США

Интересная хотя и немного длинная статья о том, как НЕ правильно воспринимают Россию на Западе.

Почему «полезные идиоты» никогда не переведутся в США и Европе, и всегда будут стараться понять тонкую душу людоеда, а заодно мешать борьбе с ним

«Мой друг, российский посол» - под таким названием 25.02.2017 была опубликована в The New York Times статья Саманты Пауэр, посвященная памяти Виталия Чуркина. Эта публикация в американской газете мгновенно сделала Саманту Пауэр звездой российских СМИ, прежде всего кремлевских. Ее обильно цитировали телеканалы «Россия-24» и «Звезда», НТВ и «Россия-1». Ей посвятили колонки «Российская газета» и Вести.ru, ТАСС и РИА Новости. Дмитрий Киселев цитировал ее в своей итоговой программе «Вести недели» от 26.02.2017. 
 
 
Статья написана ярко, эмоционально и… чуть не написал: «убедительно», но запнулся. Причина запинки будет ясна чуть позже. Яркость и публицистический талант – признанные достоинства Саманты Пауэр, лауреата Пулитцеровской премии 2003 года за книгу «Проблемы из ада: Америка в век геноцида». Она входила в 100 самых влиятельных людей мира, журнал «Таймс» охарактеризовал ее так: «Пауэр – новый голос совести для внешнеполитической элиты США».
Виталия Чуркина, которому Саманта Пауэр три с половиной года противостояла, будучи постоянным представителем США при ООН, она называет «одним из самых эффективных дипломатов мира». По ее словам, он «преданно защищал смертоносные действия президента Владимира Путина на Украине и в Сирии».
Саманта Пауэр – гуманист и правозащитник. Нет, не так. Она – выдающийся гуманист и правозащитник. Впитав с молоком своей матери-ирландки стремление чувствовать чужую боль как свою, Пауэр навсегда взяла в качестве ориентира ту из формул кантовского категорического императива, которая гласит: «Относись к человеку всегда как к цели и никогда – только как к средству». Поэтому она очень хочет разглядеть в своем оппоненте человека, увидеть его привлекательные черты. И это ей легко удается: «В то же время, Виталий был прекрасным рассказчиком с эпичным чувством юмора, хорошим другом и одной из главных надежд на сотрудничество США и России. Его смерть разбила мне сердце». Конец цитаты.
Оставим в покое разбитое сердце гуманистки Саманты Пауэр. В конце концов, каждое сердце имеет суверенное право разбиваться обо что угодно, и никто ни чьему сердцу не указ. Но вот утверждение, что Чуркин был «одной из главных надежд на сотрудничество США и России», - это касается не только Саманты Пауэр и ее разбитого сердца, но и очень многих других людей.
 
То, что Виталий Иванович Чуркин не являлся субъектом внешней политики, а был всего лишь ее проводником, Саманта Пауэр знает, возможно, лучше кого бы то ни было. «Хорошо известно», - пишет Пауэр, - «что именно Виталий Чуркин поднимал руку шесть раз, чтобы наложить вето на резолюции по Сирии, но менее известно, что именно Виталий лихорадочно (и в итоге бесплодно) работал, чтобы попытаться обеспечить достаточное количество изменений в резолюциях, чтобы Москва могла их поддержать».
Итак, накладывая свои бесчисленные вето на резолюции по Мьянме, по Зимбабве, по Украине, по Крыму, по Сирии, Виталий Чуркин не был судьей, приговаривающим граждан этих стран к мучениям, а в ряде случаев и к смерти. Он был палачом, исполняющим приговор. Или, если угодно, орудием палача. Топором, зазубренным от частого употребления и ржавым от крови жертв. И вот, гуманистка и правозащитница Саманта Пауэр сообщает нам доверительную информацию. Оказывается, этот пропитанный кровью топор практически перед каждой казнью старался убедить палача смягчить приговор, или хотя бы изменить его формулировки. Ну, а уж когда не получалось (а не получалось никогда!), топор удобно ложился в палаческую руку и наилучшим образом (помните: один из самых эффективных дипломатов мира!) выполнял свою кровавую работу.
Одна из последних реплик Саманты Пауэр, адресованных Чуркину датирована 13.12.2016 года. Это был вопрос: «У вас совесть есть?». Вопрос не только риторический, но и нелепый, поскольку за три с половиной года постоянного общения с Чуркиным в зале заседаний Совета Безопасности ООН сама Саманта Пауэр постоянно получала бесчисленные свидетельства о полном отсутствии совести у своего «друга». В своем «реквиеме» по Чуркину она вспоминает некоторые такие свидетельства, вот, например: «Когда он (Чуркин) нелепо настаивал, что гражданские лица  Алеппо просто измазались в пыли, чтобы выглядеть как жертвы бомбежек для фотографов – моё отвращение мешало нашим рабочим отношениям».
Виталий Чуркин умер, Саманта Пауэр больше не представляет США в ООН. Но проблема, которая проглядывает сквозь ее статью  о друге, смерть которого разбила ей сердце, выходит далеко за пределы частных воспоминаний одного дипломата о другом. Это проблема последствий взаимодействия людей цивилизации Запада с представителями диктатур.
 Особенно опасны представители путинской России, поскольку они не только внешне неотличимы, но и имеют кажущиеся внутренние сходства с западными интеллектуалами: как правило, хорошее образование, неплохая ориентация в мире западной культуры, музыки, театра, спорта. Посланники Путина на Западе говорят как люди, смеются, как люди пьют и едят как люди, поэтому их принимают за людей.
Ницше предупреждал: «если долго всматриваться в бездну, бездна начнет всматриваться в тебя». Стремление понять представителей тоталитарных режимов, которое казалось столь оправданным и необходимым для западных дипломатов и интеллектуалов – надо же договариваться, не устраивать же ядерную войну! – сплошь и рядом приводило и приводит к чему-то похожему на стокгольмский синдром. Назовем его «синдром Саманты».
Стокгольмский синдром возникает в форме парадоксальной симпатии между жертвой и агрессором во время похищения или иного насилия. Жертва, пытаясь спастись, ищет в агрессоре человеческие черты, пытается встать на его позицию. В результате у жертвы возникает ощущение общей цели, единения с агрессором, происходит идентификация с ним. Текст Саманты Пауэр о Чуркине – это выписка из «истории болезни» под названием «синдром Саманты». Она призывает ни в коем случае «никогда не терять из виду человечность тех, с кем мы искренне не согласны». Объясняет как важно «строить отношения с отдельными россиянами, которые также сложны и противоречивы, как и все мы».
У каждого путинского назначенца есть внутренний мир. Если присмотреться, всегда можно разглядеть его глубину и богатство. Да что там назначенцы! Вот Буш-младший в июне 2001 года в Любляне «заглянул в глаза» Владимиру Путину, «ощутил его душу» и увидел в нем «прямого и достойного доверия человека». А почитайте, что писал Лион Фейхтвангер о Сталине после встречи с ним во время своего посещения СССР в 1936-37 гг. Скромность и простота – вот что, оказывается, главное в Иосифе Сталине образца 1937 года! А великий Бернард Шоу, более двух часов общавшийся со Сталиным в 1931 году? «У него хорошее чувство юмора», - это раз. А еще: «Сталин – гигант, остальные политики – пигмеи». Это все, что великий знаток человеческих душ мог сказать о Сталине, у которого на тот момент впереди был Голодомор и Большой террор, а позади раскулачивание, расказачивание и ГУЛАГ с начавшимся уже адом Беломоро-Балтийского канала.
Проблема «синдрома Саманты» не в том, что не надо понимать оппонента за столом переговоров. Не в том, что не следует строить с ним отношения, улыбаться и ходить в гости. Проблема в том, что при всем этом надо понимать, что перед тобой людоед. Поскольку  от людоедского режима не может быть нормального представителя в ООН. Что критерием того, что из себя представляет политик, должны быть его действия: голосования, публичные выступления и подготовленные им официальные документы. Все остальное: умение рассказать анекдот, тонкое понимание музыки и хорошее вождения автомобиля – все это очень мило, но к делу не относится.
«Глубокое понимание» Сталина интеллектуальной элитой Запада сыграло немалую роль в том, что именно Запад позволил вырасти и окрепнуть сначала одному монстру, потом второму, после чего эти близнецы-братья чуть не спалили планету. Попытки современного Запада обнаружить душу там, где ее сроду не бывало, а именно в теле подполковника КГБ, привели к тому, что подполковник обнаглел, приосанился, положил ноги на стол и принялся покрикивать на дальних и ближних соседей, воровать куски территорий и всячески безобразить на планете.
Без диалога и взаимодействия мир сегодня невозможен. Но когда имеешь дело с больным СПИДом, надо избегать некоторых форм отношений. Входя в чумной барак есть смысл соблюдать минимальную гигиену и держать дистанцию, а имея дела с террористом, конечно, необходимо знать, что у него за душой и в голове, не стоит питать иллюзии, что у вас с ним общие цели. 
 
Автор Игорь Яковенко

Десять фактів про Україну і Росію

Десять цікавих фактів про Україну і Росію,  які потрібно знати обов’язково!

 10 фактів про Україну і Росію

1. Назва держава Україна, була вже тоді, коли ще навіть назви Росія чи Москва ще не було на картах світу.
Вперше Україна згадуєть
ся в Іпатіївському літописі. Зауважте, не
Малоросія, не як-небудь інакше, а саме Україна.
Цей літопис включає в себе декілька компонентів – Лаврентьевскую літопис, Повість
временних літ, Чернігівську, Київську, Галицько-Волинську літописі в
яких описані події від 860 до 1292 років.
Джерела літопису дуже різноманітні – це і князівські літописці, князівські грамоти, звіти
послів, військові повісті, розповіді очевидців, грецькі хроніки та ін.
Вперше Україна згадується в літописній повісті про похід Ігоря Святославовича на половців в 1185 році. У багатьох джерелах Київська Русь ототожнюється з Україною.
У деяких редакціях, наприклад в Ермолаевском списку (1189-1213 р.р.), Україну називають КРАЇНА, в Київському літописі – украйно Галицької … Також назва “Україна”
згадується у зв’язку зі смертю переяславського князя Володимира Глібовича,
пізніше – при описі подій врёмен правління галицько-волинського князя
Данила Романовича.
От якось так…назва Москва і тим паче Росія тоді ще ніхто не знав …

letopis242_n

2. Росія держава з вкраденою назвою.
Державу із назвою Московія цар Петро І офіційно перейменував у Росію аж у XVIII столітті, в 1721 році. Та ця назва ще понад 100 років ще мало вживалась у світі частіше використовувалась слово Московія. А як ми вже казали вперше Україна згадується в літописній повісті про похід Ігоря Святославовича на половців ще у 1185 році. Хоча до XVIII століття слово Русь ототожнювалось з Україною. Таким чином Петро І офіційно вкрав назву завойованої їм держави Україна-Русь після Полтавської битви.

Map-moskovia

3. За 200 років українці так і не стали малоросами.
Оскільки навіть через 50 років після Петра І Україну називали Русью, а Росію Моксовією Катерина ІІ, яка правила Росією з 1762 по 1796 рік затвердила спеціальний термін для України – Малоросія. Але незважаючи на 200 років усіх Російських старань, ця назва так і не прижилась. І Україна залишилась Україною. Хоча термін Русь від України відрізати фактично такі вдалося. Катерина II, після окупації останньої вільної Руської держави – Великого Князівства Литовського (територія Білорусі) в 1795 р, своїм наказом веліла назвати угро-фінські племена Московії великоросами, а українців -русинів малоросами.

malorossy_na_yarmarke

4. Острозька академія на 200 років старіша.
Вищі навчальні заклади: Російська академія наук була заснована в 1724 р .., Московський університет в 1755. В Україні Острозька академія заснована 1576, Львівський університет заснований в 1661 рік

Mogyljanky

5. Перший друкований буквар на українській мові.
Друкований буквар в Україні вийшов в 1574 році у Львові, в Московському царстві це сталося на 60 років пізніше – в 1634 році.

bukvarhist-225

6. Київська митрополія майже на 500 років старше Московської.
Релігія: Київська митрополія заснована в 988 році, а Московська тільки в 1458 році. Київська митрополія на 460 років старіша за Московську.

Vasnetsov_Bapt_Vladimir

7. Київ старіше за Москву майже на 666 років, може у цих цифрах вся причина?
Столиці: Київ заснований 482-го року, Москва заснована 1147 сином Володимира Мономаха Юрієм Долгоруким. Отже, Київ старіше за Москву не менш ніж на 665 років.

zolotivorzv6

8. Без “царя в голові”.
Перший офіційно коронований та визнаний монарх в Московському царстві Іван Грозний 1547 в наших землях Данило Романович Галицький – 1253 рік.

grozniy0NevrevNV_Oprichniki_BISH

9. Данину Кримському хану Московія платила до 1700 року
Монгольське іго: Київ позбувся Монгольського ярма 1363 після битви на Синіх Водах; Москва позбулася ярма 1480 після стояння на Угрі, а данина Кримському хану Московія платила до 1700 року, включаючи початок правління Петра 1. У 1610 році, в Московії на Борисі Годунові (мурза Гудун) закінчилася династія Ченгізідов (родич Чингісхана), і на трон звели Олексія Кішку з фінського роду Кобили, а при вінчанні його на Царство церква дала йому прізвище Романов, який нібито прибув з Рима правити Московією!

moskva100165_900

10. Перша у світі Конституція

Автор однієї з перших у світі Конституцій Пилип Орлик.
5 квітня 1710 був обраний Гетьманом. У цей же день він оголосив «Конституцію прав і свобод війська Запорізького».
У США конституцію прийняли в 1787 році. У Франції та Польщі тільки в 1791 році

konstituchubCy9hOsyw


Джерело http://baranivka.net/?p=759

Україна - лідер ... за смертністю!

Україна стала однм з лідерів ... за смертністю!!!

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) оприлюднила дані, згідно з якими, забруднення повітря промисловими підприємствами, автомобілями, електростанціями і з інших джерел вбиває 3 мільйони людей в усьому світі щороку.

Вперше ВООЗ розбила цю шокуючу цифру в розрізі країн. 
 
Очікувано, найгіршими трьома країнами за абсолютними показниками смертності стали Китай, в якому більше одного мільйона чоловік померли від забрудненого повітря, принаймні, 600 тисяч в Індії, і більш ніж 140 000 в Росії.
Неприємним же сюрпризом стали показники смертності в перерахунку на 100 тисяч жителів - Україна тут є беззаперечним лідером і смертність від забруднення повітря в Україні в ЧОТИРИ  рази вище на душу населення, ніж в п'яти найбільш екологічно чистих країн разом узятих.


За прикладом забрудненості далеко ходити не треба - лише недавно Київ накрив зимовий задушливий смог. Як коментують експерти, це сталося через те, що в столиці велика кількість підприємств, зі старіючим обладнанням і стародавніми очисними установками, які фактично нічого не очищають. І досить додати несприятливі погодні умови і дихати в місті стає неможливо.

Як же реагують на ці цифри наша влада і преса? Так, ніяк - статистика була опублікована ще у вересні 2016 року і начебто треба бити на сполох, і щось робити, але нічого не відбувається.
А ось як, для прикладу, відреагувала на цифри мер Парижа Енн Ідальго: вона заявила, що її однією з головних завдань, як мера французької столиці, є боротьба з забрудненням повітря, і що це вимагає сміливих і рішучих дій від мерів всіх міст ..

У нас же при бездіяльності влади змушені самоорганізовуватися жителі. Наприклад, в Києві небайдужі жителі Позняків, Дарниці, Березняків створили ініціативну групу по боротьбі із забрудненням повітря формальдегідами фанерним заводом «Фанплит».

За свої гроші мешканці проводять експертизи повітря, наймають юристів, щоб відстоювати інтереси жителів міста в судах, проводять роз'яснювальну роботу, самостійно організовують пікети.

Однією з останніх ініціатив стала петиція на сайті Київради Про винесення заводу «Фанплит» за межі міста Київ.
Ось посилання на неї
Насправді цю петиції може (і повинен) підписати будь-який небайдужий киянин.
Причому не важливо на якому березі Києва Ви живете!
Разом з іншими екологічними ініціативами громадян можливо це змінить сумну і безрадісну статистику смертності від забруднення повітря в нашій країні!
Головне не залишатися байдужими!
 

Десять найкрасивіших куточків природи в Україні.

Десять найкрасивіших куточків природи в Україні.

10 найкрасивіших куточків природи в Україні.

Маловідома неймовірна Україна.

В Україні, звичайно ж, не десять і не двадцять мальовничих природних куточків, красу яких часто порівнюють зі Швейцарією, або природою Скандинавії. На жаль, більшість мешканців України, не кажучи вже про закордонних туристів, навіть не підозрюють про існування цих місць. Причому навіть якщо вони знаходяться зовсім поруч від місця проживання. Цілком зрозуміло, що розповісти про всі унікальних природні місця України – в одному матеріалі неможливо. Тому ми вибрали не тільки 10 найбільш унікальних, але й одночасно 10 найбільш маловідомих куточків України.

Так що, плануючи свій відпочинок на вихідні, не тільки згадайте про них, але і поставте їх собі у закладку.

1. Оконські джерела
Де: Волинська область, Маневицький район.
Майже в центрі озера Окніще розташовані два потужних джерела карстових вод. Вода виходить з-під землі зі значним тиском, утворюючи на поверхні озера два куполоподібних фонтани. Температура води цілий рік однакова – майже 9 ° С, тому навіть у сувору зиму озеро не замерзає. Особливістю води є те, що вона не піддається газуванню. З часом джерела утворили невелике озеро глибиною 3 м і площею 0,5 га.

001jj1si

2. Яблуня-колонія
Де: місто Кролевець Сумської області
Незвичайна яблуня, віком понад 220 років – одне з найхимерніших дерев у світі. Колонія, що складається з 15 пов’язаних між собою родинних дерев, займає площу більше тисячі квадратних метрів.
Згідно з легендою, яблуню посадив князь Петро Сергєєв з роду Мещерських, і після його смерті дерево почало тужити по ньому, пригинаючись до землі. Знаходиться дивовижне дерево в місті Кролевець Сумської області (вулиця Андріївська, 71), куди можна дістатися залізницею або на авто.

002600x1000

3. Річка Случ.
Одна з найкрасивіших річок в Україні. І одночасно одна з самих маловідомих. Береги річки Случ часто порівнюють зі Швейцарією. Навіть існує Надслучанській регіональний ландшафтний парк, який так і називається «Надслучаньска Швейцарія». Але, на наш погляд найбільш красиві місця в басейні річки Случ, знаходяться у Баранівському районі Житомирської області.

sluch899

4. Кам’яне село
Де: Житомирська область, Олевський район.
Камяне урочище – це скупчення великих валунів, які займають близько 15 гектарів лісу, і є одним з найзагадковіших місць України. Існують дві гіпотези виникнення урочища. Згідно з однією, 20000 років тому валуни були принесені льодовиком, відповідно до іншого – вони є залишками підніжжя древніх повністю зниклих гір, оголеними льодовиком від грунтових нашарувань.
Багато каміння обрисами нагадують сільські будинки, тут є своя “площа” зі “школою”, а також “церква”.
kamyane8bw83

5. Озеро Синевир (Карпати)
Синевир – озеро чудової, невимовної краси, оповите смарагдовими лісами й засніженими вершинами Карпатських вершин. Тут краса природи збереглася практично в первозданному вигляді. Карпати – це земля міфів і легенд, тому й біля озера Синевир є своя історія.

synevyr-1

Легенда свідчить, що колись жив багатий князь, у якого була прекрасна блакитноока дочка Синь, що покохала простого пастуха на ім’я Вир. Пара зустрічалася таємно, але як би не ховали закохані свої почуття, батько дівчини про них все одно дізнався і наказав убити коханого доньки. Люди графа почекали момент і скинули на нього камінь зі скелі. Дізнавшись про це, Синь прибігла до того місця, обняла камінь і заплакала. Її сльози стали озером Синевир, вода в якому така ж чиста, як і очі Синь. Зараз на березі озера встановлені вирізані з дерева фігури Сині і Вира.

6. Манявський водоспад
Де: Івано-Франківська область, Богородчанський район.
Манявський водоспад – це один з найвищих водоспадів української частини Карпат. Вода річки Манявка струмує каскадами відразу з трьох водоспадів, разом вони досягають висоти близько 18 метрів. На вершині водоспаду є кілька невеликих уступів (1,5-2 м), які нагадують зручні ванни.
Біля підніжжя Манявського водоспаду розташоване невеличке чудове озерце.

vodospadfyffc

7. Чорне озеро
Де: Кіровоградська область, Знам’янський район.
Озеро оточене болотом “Чорний ліс”, разом з яким є гідрологічним пам’ятником природи України. Його глибина досі точно не встановлена ​​- існує версія про подвійне дно, перше з яких утворено гілками і опалим листям. Що цікаво, рослинність навколо характерна для Полісся, але не для регіону, де зустрічається лісостеп і степ.

ozeroo907c

8. Мигія
Де: Миколаївська область, Первомайський район.
Майже протягом 40 км Південний Буг тече по Миколаївській області у крутих кам’янистих берегах, утворюючи вузьку каньйоноподібну долину з величними гранітними скелями, порожнистим руслом, водоспадами та островами. Гранітно-степове Побужжя – це справжня гірська країна серед Українського степу.
Пороги Південного Бугу стали Меккою водних туристів. В урочищі Протич розташована одна з найкращих в Європі природних трас водного слалому.

migeyakikhf

9. Олешківські піски – Сахара в центрі Європи
Де: Херсоньска область
Не варто їхати у Єгипет, щоб відчути гаряче дихання пустелі і побачити нескінченні піски. У Херсонській області за парканом штучних лісів прихована справжня пустеля. Українська пустеля, відома як Олешківські піски, утворилася в результаті людської недбалості і стала унікальним природним явищем в цих широтах.
Офіційно, Олешківські піски є найбільшою піщаною пустелею в Європі, насправді ж – єдиною. З супутника пустеля виглядає як маленька жовта пляма на лівому березі Дніпровського лиману. Більше 150 тисяч гектарів – 30 кілометрів від заходу на схід і 150 км з півночі на південь – покриті нескінченними барханами.

pustinya10997_main

10. Долина нарцисів
У чотирьох кілометрах від міста Хуст у Закарпатській області знаходиться унікальний ботанічний об’єкт – найбільша в Середній Європі популяція нарциса вузьколистого (Narcissus angustifolius), яка збереглася тут з післяльодовикового періоду.
Навесні, в період масового цвітіння, місцевість покривається суцільним білим килимом квітучих нарцисів, помилуватися яким приїжджає безліч туристів.

narcicicom

Якщо вам сподобались 10 найкрасивіших куточків природи в Україні нажміть «лайк» та поділіться інформацією с друзями у соціальних мережах!

Джерело http://baranivka.net/?p=740

Про миролюбність українців

Про миролюбність українців!

Що поробиш, такі вже наші національні риси – пацифізм і миролюбність … тому весь час і воюємо.

005y4kt0

Одна з найбільш ідіотських фраз, які можна почути: “українці – мирний народ”.

Ох, хлопці. Та ви жартуєте. Українці – одна з найбільш бойових націй у Європі, якщо не в світі!
Ви тільки згадайте історію, навіть не козацьку, а минулого – двадцятого століття.

Перша світова війна: українці воювали по обидва боки фронту, і воювали вельми бадьоро. Яскравий приклад – «Українські січові стрільці».
Так от, організація січових стрільців була створена, парам-пам-пам, в 1913 році. Так, за рік до початку війни.
Спочатку УСС були мілітаризованою організацією для молоді (а таких організацій було безліч на західноукраїнських землях у ті роки, такий вже ми мирний народ), а вже потім, з початком війни, двадцять вісім тисяч людей зголосилося виступити добровольцями у війні на боці Австро-Угорщини.
Двадцять вісім тисяч. Добровольців. З однієї тільки Галичини. Більше століття тому. З сучасними цифрами по добровольчим батальйонам знайомі? От і добре.

Під час розгорнутої з 1917 року громадянської війни миролюбність українців проявилася в повній мірі. Різали всіх і вся, починаючи, ясна річ, з комуністів і поляків, а потім вже взялися один за одного.
Епічні приклади – це не тільки Махно, не тільки УНР і Крути, а й Холодноярська республіка і республіка Чорного лісу (холодноярці протрималися, на секундочку, до 1922 року, а ті командири, що вижили, були заарештовані більшовиками, і підняли повстання у в’язниці, на жаль,  загинувши в бою).
Українські загони у 20-ті роки минулого століття були майже всюди і на Житомирщині, і на Харьковщині. 

Завзяті сутички з комуністами українці організовували навіть у Зеленому Клину, на кордоні Росії з Китаєм, де досі масово живуть нащадки українських колоністів.

Після громадянської війни в Україні та на залишках Російської імперії – інша громадянська війна, в Іспанії.
За республіканців у складі інтербригад воює Український батальйон імені Максима Кривоноса та Українська рота імені Тараса Шевченка (остання створена в основному із західноукраїнських добровольців-комуністів, ага, тоді такі ще були), а також колишні махновці; на стороні Франко розсипом борються колишні солдати й офіцери Армії УНР.

13529941
Після Іспанії підкралася Друга світова. Тут все зрозуміло: сила-силенна добровольців з обох сторін.
Українські армії в складі військ СРСР, УПА, УНА, “Галичина”, “Нахтігаль”, “Роланд”, партизани одні, партизани другі, добровольчий Український легіон, який воював за Хорватію проти сербів, 1-й Український ім. Богуна і 2-й Український ім. Шевченко батальйони, які воювали за французький Опір під командуванням де Голля (а до цього вони воювали, до речі, за німців у складі шуцманшафт).
Майбутній володар премії “Оскар”, українець Джек Пеленс, він же Володимир Палагнюк, бився у складі армії США проти німців разом з сотнями інших етнічних українців з діаспори всього світу.
Українці воювали скрізь, де вони тільки були, а були вони практично скрізь. Що поробиш, такі вже наші національні риси – пацифізм і миролюбність …
… Після Другої світової війни – короткий перепочинок, і знову все спочатку. Корейська війна: українці воюють як в армії США, так і як радянські “кореспонденти ТАСС”. За американців крім інших б’ється Семюель Яскілка, етнічний українець, майбутній чотиризірковий генерал і заступник командира корпусу морської піхоти. Морської піхоти США! Якось дивно для «мирного народу», чи не так?
Їдемо далі: війна у В’єтнамі, українці традиційно по обидві сторони: за США борються більше сотні українців, у тому числі “літаючий козак”, льотчик-ас Степан Олек, і “скажений козак” Мирон Дідурик (див. Книгу і фільм “Ми були солдатами “). У складі армії СРСР (якої там офіційно не було, ага) у В’єтнамі відрізняється майбутній командир УНСО Валерій Бобрович.
Фолклендская війна між Великобританією і Аргентиною не протрималася і трьох місяців (спойлер: перемога Британії), але і тут відзначилися українці. Льотчик Роберто Курилович став одним з небагатьох героїв Аргентини, потопивши контейнеровоз «Атлантік Конвейор» з британськими вертольотами CH-47. Нещасним англо-саксам довелося брати Порт-Стенлі пішки.
Початок 1990-х, розпад СРСР і поява незалежної України.
Понеслося: українські добровольці, в основному з УНСО, воюють скрізь, де хочуть і можуть: Придністров’я (за невизнану ПМР проти Молдавії, ага), Абхазія (за Грузію проти російських і власне абхазьких частин), Югославія (як вийде, але в основному за сербів), обидві Чеченські війни – ну, тут зрозуміло, Саша Білий і компанія.
Зверніть увагу: я спеціально не згадував всі “інтернаціональні конфлікти” СРСР, включаючи Афганістан, а також близько двадцяти миротворчих місій незалежної України у складі ООН, і взагалі, намагався говорити не про регулярні частини (це справа така – куди мобілізували, там і воюєш), а про добровольців.
А їх завжди було повно. Миролюбний такий у нас народ, хе-хе.
Давайте говорити прямо: те, що Україна давно не воювала, показник не “миролюбності” нації, а слабкості держави та армії. Слабка у нас армія.
Була. До минулого року. Росія досі не зрозуміла, що накоїла: один з найбільш войовничих народів Європи, який примудрявся воювати де тільки можна при найменшій можливості, тепер знову навчився це робити, спішно і активно переозброюється, отримує сучасну техніку і знання.
А найголовніше – має перед обличчям цілком конкретного супротивника. Одного.
Буде вам горе, хлопці. Буде горе. Це знову ми – хохли, козаки, воїни…
Автор Юрий ГУДИМЕНКО

Джерело  http://baranivka.net/?p=448