Про миролюбність українців

Про миролюбність українців!

Що поробиш, такі вже наші національні риси – пацифізм і миролюбність … тому весь час і воюємо.



Одна з найбільш ідіотських фраз, які можна почути: “українці – мирний народ”.

Ох, хлопці. Та ви жартуєте. Українці – одна з найбільш бойових націй у Європі, якщо не в світі!
Ви тільки згадайте історію, навіть не козацьку, а минулого – двадцятого століття.

Перша світова війна: українці воювали по обидва боки фронту, і воювали вельми бадьоро. Яскравий приклад – «Українські січові стрільці».
Так от, організація січових стрільців була створена, парам-пам-пам, в 1913 році. Так, за рік до початку війни.
Спочатку УСС були мілітаризованою організацією для молоді (а таких організацій було безліч на західноукраїнських землях у ті роки, такий вже ми мирний народ), а вже потім, з початком війни, двадцять вісім тисяч людей зголосилося виступити добровольцями у війні на боці Австро-Угорщини.
Двадцять вісім тисяч. Добровольців. З однієї тільки Галичини. Більше століття тому. З сучасними цифрами по добровольчим батальйонам знайомі? От і добре.

Під час розгорнутої з 1917 року громадянської війни миролюбність українців проявилася в повній мірі. Різали всіх і вся, починаючи, ясна річ, з комуністів і поляків, а потім вже взялися один за одного.
Епічні приклади – це не тільки Махно, не тільки УНР і Крути, а й Холодноярська республіка і республіка Чорного лісу (холодноярці протрималися, на секундочку, до 1922 року, а ті командири, що вижили, були заарештовані більшовиками, і підняли повстання у в’язниці, на жаль,  загинувши в бою).
Українські загони у 20-ті роки минулого століття були майже всюди і на Житомирщині, і на Харьковщині. 

Завзяті сутички з комуністами українці організовували навіть у Зеленому Клину, на кордоні Росії з Китаєм, де досі масово живуть нащадки українських колоністів.

Після громадянської війни в Україні та на залишках Російської імперії – інша громадянська війна, в Іспанії.
За республіканців у складі інтербригад воює Український батальйон імені Максима Кривоноса та Українська рота імені Тараса Шевченка (остання створена в основному із західноукраїнських добровольців-комуністів, ага, тоді такі ще були), а також колишні махновці; на стороні Франко розсипом борються колишні солдати й офіцери Армії УНР.


Після Іспанії підкралася Друга світова. Тут все зрозуміло: сила-силенна добровольців з обох сторін.
Українські армії в складі військ СРСР, УПА, УНА, “Галичина”, “Нахтігаль”, “Роланд”, партизани одні, партизани другі, добровольчий Український легіон, який воював за Хорватію проти сербів, 1-й Український ім. Богуна і 2-й Український ім. Шевченко батальйони, які воювали за французький Опір під командуванням де Голля (а до цього вони воювали, до речі, за німців у складі шуцманшафт).
Майбутній володар премії “Оскар”, українець Джек Пеленс, він же Володимир Палагнюк, бився у складі армії США проти німців разом з сотнями інших етнічних українців з діаспори всього світу.
Українці воювали скрізь, де вони тільки були, а були вони практично скрізь. Що поробиш, такі вже наші національні риси – пацифізм і миролюбність …
… Після Другої світової війни – короткий перепочинок, і знову все спочатку. Корейська війна: українці воюють як в армії США, так і як радянські “кореспонденти ТАСС”. За американців крім інших б’ється Семюель Яскілка, етнічний українець, майбутній чотиризірковий генерал і заступник командира корпусу морської піхоти. Морської піхоти США! Якось дивно для «мирного народу», чи не так?
Їдемо далі: війна у В’єтнамі, українці традиційно по обидві сторони: за США борються більше сотні українців, у тому числі “літаючий козак”, льотчик-ас Степан Олек, і “скажений козак” Мирон Дідурик (див. Книгу і фільм “Ми були солдатами “). У складі армії СРСР (якої там офіційно не було, ага) у В’єтнамі відрізняється майбутній командир УНСО Валерій Бобрович.
Фолклендская війна між Великобританією і Аргентиною не протрималася і трьох місяців (спойлер: перемога Британії), але і тут відзначилися українці. Льотчик Роберто Курилович став одним з небагатьох героїв Аргентини, потопивши контейнеровоз «Атлантік Конвейор» з британськими вертольотами CH-47. Нещасним англо-саксам довелося брати Порт-Стенлі пішки.
Початок 1990-х, розпад СРСР і поява незалежної України.
Понеслося: українські добровольці, в основному з УНСО, воюють скрізь, де хочуть і можуть: Придністров’я (за невизнану ПМР проти Молдавії, ага), Абхазія (за Грузію проти російських і власне абхазьких частин), Югославія (як вийде, але в основному за сербів), обидві Чеченські війни – ну, тут зрозуміло, Саша Білий і компанія.
Зверніть увагу: я спеціально не згадував всі “інтернаціональні конфлікти” СРСР, включаючи Афганістан, а також близько двадцяти миротворчих місій незалежної України у складі ООН, і взагалі, намагався говорити не про регулярні частини (це справа така – куди мобілізували, там і воюєш), а про добровольців.
А їх завжди було повно. Миролюбний такий у нас народ, хе-хе.
Давайте говорити прямо: те, що Україна давно не воювала, показник не “миролюбності” нації, а слабкості держави та армії. Слабка у нас армія.
Була. До минулого року. Росія досі не зрозуміла, що накоїла: один з найбільш войовничих народів Європи, який примудрявся воювати де тільки можна при найменшій можливості, тепер знову навчився це робити, спішно і активно переозброюється, отримує сучасну техніку і знання.
А найголовніше – має перед обличчям цілком конкретного супротивника. Одного.
Буде вам горе, хлопці. Буде горе. Це знову ми – хохли, козаки, воїни…
Автор Юрий ГУДИМЕНКО

Джерело  http://baranivka.net/?p=448

Українець, який доказав, що таке краплина в морі!

Українець, який вплинув на внутрішню політику Канади! 

Саме він "Батько" мультикультурності Канади!

В Україні про нього мало хто знає. 

Його онук Майк став одним з найкращих хокеїстів НХЛ, його рекорд результативності - неперевершений. А от дід цього легендарного онука віддав усе життя двом цілям - визволенню України з-під комуністичної окупації та створенню гармонійного суспільства у своїй новій батьківщині - Канаді.

21 травня 1899-го в містечку Ясло (Лемківщина, зараз це територія Польщі) народився Володимир Босий. З малечку був учасником товариства "Сокола-Батька", яке пропагувало серед українського юнацтва та молоді здоровий спосіб життя.
З початком Першої світової війни Володимир "приписав" собі 2 роки й записався добровольцем до легіону Українських січових стрільців. Був стрільцем 5-ї сотні 1-го полку УСС. Згодом працював в уряді гетьмана Павла Скоропадського. З приходом Директорії - учасник війни з більшовиками, а згодом – вимушений союзник у складі УГА.
По визвольних змаганнях Босий перебував у таборах для інтернованих у Польщі, згодом вийшов на волю.
1921-го у Володимира та його дружини Марії народився син Богдан. Богдан став старшим сином подружжя, яке загалом мало десятеро дітей.

Володимир, Марія і Богдан,середина 1920-х рр.

1924-го Босі виїхали в Канаду. Володимир став Волтером (Walter), а Богдан – Борденом (Borden), а їхнє прізвище трансформувалося у Bossy.
Спочатку родина оселилася в Йорктоні, де Володимир учителював в українському коледжі Святого Йосифа. Він проводив заняття з української мови, літератури та історії. Тут він створив українську пластову організацію, а також Спортивну асоціацію "Січ", у якій існували секції бейсболу та хокею.
Тоді ж усередині 1920-х рр Володимир Босий створив прогетьманську організацію "Січ" (незабаром змінила назву на "Союз гетьманців-державників Америки й Канади"), яка підтримувала Павла Скоропадського й пропагувала ідею монархічного устрою України (на чолі з гетьманом), базовану на ідеях Вячеслава Липинського.
Це була одна з найвпливовіших українських національних організацій того часу в Канаді.
"Січ" мала тисячі прибічників й навіть свій літак, який мав назву "Україна" і який придбали за кошти своїх членів. За задумом, ці літака (а також інші) мали перелетіти Атлантику й стати до служби для повітряного флоту в самостійній Україні.
1931-го р. родина Босих переїхала у Монреаль, де Володимир знайшов роботу. Тут він працював учителем, офіцером в системі опіки над "важкими" дітьми. Водночас він багато років поспіль редагував часописи й газети "Канадійський русин" (згодом – "Канадійський українець"), "Український робітник" (згодом – "Український християнський робітник"), "Пробій", "Канадійська січ", "Канадійський горожанин", "Народня газета" та "Січ".
З-під його пера у різні роки вийшли друком публіцистичні творів українською, німецькою, англійською та французькою мовами – "Розвал Європи та Україна", "Колапс Західної цивілізації і християнство",  та інші.

Розвал Європи?..

Найбільш цікава з огляду сьогодення - книга Босого "Розвал Європи та Україна", виданій 1933 р. Він висловив чимало контраверсійних міркувань з приводу того, як відбуватиметься протистояння між Заходом, більшовицькою Росією, нацистською Німеччиною, до у цей час відбуватиметься в Азії тощо. Деякі його передбачення збулися, деякі - ні, деякі - збуваються просто зараз.

Володимир Босий у формі канадських січовиків

Босий передбачив, що Друга світова війна розпочнеться з німецького походу на Польщу, а формальним приводом для цього стане вільне місто Данциґ (Ґданськ). А невдовзі, за Босим, справа дійде до жахливому зудару між Німеччиною та СРСР й вони самі себе знекровлять.
Босий вивів кілька сценаріїв подальшого перебігу подій. Відповідно до першого, коричневу та червону імперії знищать християни. Згідно з другим, Радянський Союз захопить усю Європу і тоді Антихрист пошириться по всьому Старому світові. Але й в такому випадку йому зможе протистояти лише армія християн.
Великий ідеаліст, Босий називав Радянський Союз імперією Антихриста. Роль України вбачав у тому, що вона в особі селянства зможе протиставити Антихристові його антипода - Христа. Саме для цих цілей - військово-технічної допомоги – й купувалися згадані літаки "Україна" й ще кілька інших, аби у потрібну мить стати до служби в ім’я утвердження України...

Антибільшовик в освіті / Боротьба за рівність

У другій половині 1930-х рр. левову частку свого часу Босий витрачав на боротьбу з усталеними правилами в системі освіти. Він писав меморандуми, листи представникам урядових кіл, духовенству і навіть керівникам канадської конвой королівської поліції, обурюючись з того факту, що діти у школах наче під один гребінець здобувають освіту крізь призму протестантської віри. Він писав, що українці, поляки, угорці, німці інші нацменшини, позбавлені права на віру їхніх батьків.
Інший напрямок його діяльності – інспекції шкіл. Часто він відвідував не тільки середні школи, але й вечірні, де навчалися діти старшого віку, а подекуди й дорослі.
У багатьох випадках він зіштовхувався із тим, що мізки цих людей промивалися різними комуністичними лекторами чи лівацькими вчителями, що сприймали нових малописьменних чи недосвідчених іммігрантів, як базу для пропаганди своїх поглядів. Вони починали делікатно - з дискусій на тему релігії, а оскільки в деяких класах були представники різних вірувань, згоди між собою вони досягнути не могли, і їм насаджувався атеїзм. Метод був простий - пересварити всіх на ґрунті релігії, і як рятівну пігулку подати їм ідею пролетарського братерства на тлі атеїзму.
Босий виявляв такі групи, спілкувався з батьками учнів, звертався до чиновників з тим, що в ситуацію потрібно врутитися, адже вона може вийти з-під державного контролю й невдовзі уряд матиме справу із армією на швидку руку склепаних комуністів...

Керівництво Союзу гетьманців державників у Канаді, середина 1940-х рр.

Будучи запеклим антибільшовиком, Босий не втомлювався стукати в усі можливі двері, попереджаючи про можливі наслідки легковажності в роботі шкільних органів. Він організував табори для дітей, де намагався переконати їх, що вони не повинні відмовлятися від віри чи мови своїх батьків й триматися подалі від лівих поглядів.
9 червня 1938 він фактично самотужки організував і провів демонстрацію за участі 3000 дорослих і 500 дітей, протестуючи проти існування приватних вечірніх комуністичних шкіл, які тоді були доволі поширені тоді в Канаді. Також вони наголошували на своєму праві навчатися мовою батьків…
У період 1939-41 рр. Босого покликали в армію. І його дітей – також. Один з наймолодших Юрій (Джордж, у майбутньому – чемпіон Північної Америки з граблі на каное) у 16-річному віці записався на флот…

"Батько" мультикультурності

Поступово ентузіазм, орієнтація на повернення в Україну в скорому часі, що було притаманне Володимирові та його спільникам у 1920-30-х рр. з плином часу минали. Промайнула четверта декада ХХ століття. Літаки перетворювалися на металобрухт, архіви припадали пилом, політичний світогляд зазнавав змін, а рід Скоропадських, в ім’я яких працював Босий, зменшувався, розпорошувався планетою, ідеї Липинського цікавили хіба що теоретиків. Так дійшло до усвідомлення, що назад дороги немає…
У 1950-х рр. Володимир Босий й далі працював у соціальних службах Монреалю. Тоді ж він створив Інститут "Конфедерація канадського етнічного розмаїття" (Institute of the Canadian Ethnic Mosaic Confederation). Це була організація, що ставила за мету просувати в життя двокультурної (англо- і франко-) офіційної Канади ідеї багатокультурності, як основи тамтешнього соціуму.

Володимир Босий

До початку 1960-х рр. ці питання не були надто актуальними в Канаді. Була більшість й була меншість.
Не можна сказати, що більшість на державному рівні не опікувалася правами національних меншин. Будувалися і школи, і культові споруди тощо, але це було не системно. Загалом суспільство було терпимим в межах тогочасного уявлення про потребу співіснування різних національних та мовних груп. Надто гостро, як, приміром, боротьба темношкірих за свої права у США, в Канаді міжнаціональні та міжетнічні питання не стояли.
Проте, як уже зазначалося, Босий стикався з нерівноправ'ям. Але якщо раніше його робота стосувалася системи освіти, то пізніше, він, так би мовити, вийшов на дорослий рівень.
Володимир працював у монреальському міграційному бюро, й знову й знову стикався з тими чи іншими суспільними явищами, що ускладнювали рівноправний розвиток різних етнічних груп. Усюди, де тільки міг, він пропагував пропагували ідеї мультикультурності (хоча самого цього терміну тоді це не існувало), яка сьогодні лежить в гуманітарній основі західної цивілізації.
Конфедерація канадського етнічного розмаїття об’єднувала в собі представників 17 етносів. За задумом ця організація повинна була на урядовому рівні захищати права меншин.

В серпні 1963-го р. Босий написав листа на адресу голови Королівської комісії з питань двомовності й бікультурності Андре Лорандо, де піддав сумніву доцільності існування комісії у такому "бі-" контексті. Він посилався на те, що майже 40 років працював із національними меншинами, допомагав їм інтегруватися в канадське суспільство, і практично на його очах в суспільстві виникла нова "третя сила", з якою не можна не рахуватися, ані з її потребами, ані інтересами.
Не можна сказати, що до Босого дослухалися. Швидше – навпаки. Його часто ігнорували, не помічали. Це ж стосується, до речі, не тільки представників канадської влади, до якої він звертався із тими чи іншими питаннями, але й української громади. Прихильників "трудової монархії" Скоропадського, з року-в-рік ставало дедалі менше. Адепти цих поглядів сприймалися як маргінали. Це – своєрідна відповідь на питання, чи користувався Босий авторитетом серед канадських українців. Радше – ні, аніж так.
Стосовно ж офіційної влади, то… минуло вісім років від 1963-го р., коли Босий обґрунтовував потребу побудови мультикультурної державної політики, і канадський уряд офіційно відмовився від "бікультурності". Натомість країна офіційно взяла курс на ті ідеї, які пропагував Босий

У 1960-х він приїздив у Ясло – своє колишнє село. Дозвіл на відвідання УРСР, де жив хтось з його рідних, йому не дали: "Це ви той запеклий антибільшовик, що розповідав на численних конференціях про свій досвід збройної боротьби проти більшовиків? Ви не змінили своїх поглядів на справу самостійної України? Вибачайте…"
Володимир Босий помер 3-го січня 1979-го року. Особистий архів Володимира Босого, який охоплює 1880-1973 роки, нині зберігається в державному архіві Канади й нараховує тисячі одиниць листів, фотографій, книжок, мистецьких інсталяцій тощо.
*    *      *
Всі діти та переважна більшість онуків Володимира і Марії Босих були активними спортсменами, особливо молодші - Ден, Лео, Дон та Джордж Боссі займалися каное, брали участь у міжнародних змаганнях в тому числі на Олімпійських іграх, вигравали деякі турніри північноамериканського масштабу, грали в хокей та американський футбол.
Найбільш відомим з клану Босих є на сьогодні хокеїст Майк Боссі - онук Володимира і син Богдана-Бордена. Чотириразовий володар Кубка Стенлі, йому належить багато рекордів результативності Національної хокейної ліги, його відзначено багатьма персональними нагородами цієї ліги - Кращий новачок-1979, Справжній джентльмен ліги (тричі) та ін.

Майк Боссі, онук гетьманця Володимира Босого

У 752 матчах, які він відіграв у НХЛ, він закинув 553 шайби. На жаль, Майк передчасно завершив свою кар’єру через травми.
Є десятки гравців, що грали значно більше за нього, й закинули більше шайб, але за Майком закріпився рекорд, який не змогли перевершити мегагранди давнього й не дуже недавнього минулого та сьогодення.
Боссі закидав у середньому 0.762 шайб за гру. Це - найвищий показник результативності в НХЛ. Маріо Лем’ю, приміром, відзначався у середньому 0.754 голом за гру, Павло Буре - 0.623, а Вейн Грецькі - 0.601.
Богдана Босого – батька Майка Боссі - не стало 1981-го року. Він помер від серцевого нападу у віці 60 років, якраз у той час коли його син Майк був на піку своєї хокейної слави...
Коли його ще за життя запитували у чому секрет неперевершеного таланту його сина Богдан-Борден казав: "Гени, виховання і його особиста внутрішня цілеспрямованість".
Загалом подружжя Бордена й Дороті Боссі залишило по собі, станом на сьогодні - 24 онуків, 33 правнуків й 1 праправнука.

Автор Андрій Сек

Читайте ще,

Звідки взялась Україна на карті світу?

Украина и Россия история любви!