Битва за Київ - це не тільки поразка Росії на віки. Це ганьба на віки.
Такої ганьби історія ще не знала.
Коли Путін сховавшись в бункері 24 лютого 2022 розпочав війну - після довгих місяців нарощування російських військ та 8 років підготовки, він відправив на Київ реально — кращих із кращих, навіть бійців російського спецназу — для штурму й захоплення легко захищених аеродромів - сучасних "воріт" цитаделі Києва.
Це була його власна еліта і план.
Так інші російські сили в цей час, завдали ударів по всій Україні. Від Чернігова до Херсону. Але головна мета була - взяти Київ.
Саме тому Путін кинув на Київ удар всіх своїх елітних повітряно-десантних військ у перші години та дні війни.
Але Путіну не вдалося досягти своєї головної мети – швидко взяти столицю України,
План київської битви в Кремлі був доволі простий – колони бронeтехніки та військ на місто з півночі та сходу, плюс повітряний десант, плюс диверсійні групи заздалегідь сховані в Києві, плюс колабораціоналізм в середині столиці.
Читайте ще,
Метою було оточити Київ, обложити його, а потім захопити один із двох недоторканих до цього аеродромів – Сікорського чи Бориспільський.
Після того, як аеропорти будуть захопленні, 10 000 російських десантників повинні були бути доставлені на військово-транспортних літаках Іл-76.
Тоді десантникам буде доручено провести штурм центру Києва з метою знайти й захопити президента Зеленського, і керівництво країни і змусити їх підписати мирну угоду. Угода мала повернути контроль над країною Росії.
Таку атаку мали поєднати з штурмом з півдня та сходу – Криму та Донбасу – щоб утримати підрозділи української армії, які там воюють, не дати їм захистити столицю.
Диверсійні атаки на електромережі Києва і звязок, поряд з бомбардуваннями, також мали посіяти паніку та змусити людей тікати – завантажуючи дороги та ускладнюючи пересування українських військ.
Та план почав буксувати з самого початку, а путінські війська виявились зовсім не підготовлені до українського опору, і виявились неспроможними міняти тактику і пристосуватись до невдач.
Здається, в них навіть не було плану - "А ЯКЩО ЦЕ НЕ ВИЙДЕ". Взяти Гостомель.
Путінські війська не змогли ефективно поєднати повітряні та наземні операції, неправильно оцінили здатність України захищати своє небо та не виконали базові та мінімальні військові функції, такі як планування та постачання.
Так зараз війна ЩЕ не закінчилась.
Наразі сили Путіна перемістились з під Києва на схід України. Зрештою, кремлівський диктатор буде намагатись досягти хоч деяких зі своїх цілей. Але його нездатність і неспроможність захопити Київ залишиться в пам’яті назавжди.
Путін дуже хотів увійти до історичних підручників - і вже ввійшов, як безпорадний стратег, який мав 8 років на підготовку вторгнення, незрівняно слабкого супротиника за чисельністтю, та озброєенням - і в результаті програв.
Програв — через те, що він кинув виклик, серьйозний виклик, і при цьому виявив дивовижні слабкості у військовій думці, і стратегії. При цьому маючи одну з найсильніших армій у світі.
«Це приголомшливо», – коментує військовий історик Фредерік Каган. Який каже, що не знає жодної паралелі з такою великою військовою державою, як Росія, яка вторглася в країну в той момент, коли вона САМА вибрала, і зазнала такої повної невдачі.
Згадаємо.
Першого ранку війни російські десантні вертольоти Мі-8 вилетіли на північь Києва з завданням атакувати та захопити аеродром Гостомель на північно-західній околиці столиці. Захопивши аеродром, московіти мали створити базу, з якої вони планували накопичувати більше військ та легкої бронетехніки на відстані одного удару від серця України.
Їх навіть не лякало те, що Гостомель міг стати такою самою Чорнобаївкою.
Гостомель не взяли - не спрацювало. Саме тому, що коли вони дістались до Гостомеля, і, закріпились на аеродромі, їх знищили артилерією. Разом з аеродромом.
Намагання взяти під контроль військову авіабазу у Василькові на південь від Києва також наштовхнулось на такий самий жорсткий опір і, як повне фіаско українська оборона збила один, чи кілька російських важких транспортних літаків Іл-76 з десантниками.
Яких кинули, на аєродром, як то кажуть за порєбриком "от безнадеги".
Хоча путінцям зрештою вдалося взяти під контроль аеродром Гостомель, запеклий опір українців у київському напрямку змусив їх міняти план, та переосмислити весь план вторгнення, який базувався на очікуванні, що українці швидко здадуться, а Захід нетренирований Меркель "вкрай занепокоїться", знову дуже занепокоїться.
Російськи невігласи невивчали чужий досвід.
Повітряні штурмові місії або десант з гелікоптерів в тил ворога, як-от той, що виконувався в Гостомелі, є завжди ризикованим і важким. І прикладів є багато. Це продемонструвала і армія США 24 березня 2003 року, коли вона відправила в Ірак з Кувейту більше 30 ударних вертольотів Apache, щоб завдати удару по дивізії Іракської Республіканської гвардії. На своєму шляху апачі зіткнулися зі звичаною стрілецькою зброєю та зенітним вогнем, який збив один з гелікоптерів, пошкодив інші та змусив десант повернутись. Незважаючи на це, американські військові оговталися від цієї невдачі, швидко змінили план, і незабаром захопили Багдад.
Чого не зуміли зробити росіяни бо всі плани в них занад то довго, затверджуються чи то в бункері, чи то в Кремлі.
І швидко приймати необхідні тактичні військові рішення вони не можуть!
Жуляни - треті "ворота київської фортеці"
"На другу добу вторгнення з самого ранку я у складі добровольчого підрозділу прибув до аеропорту "Жуляни" на його захист, бо на той момент стояла величезна загроза захоплення. Саме тоді вже точилися бої за аеродром Гостомель. Я, як людина військова і спецназівець, розумів, що це якраз ті ворота до успіху ворога, безпосередньо до захоплення Києва", - поділився спогадами генерал Збройних сил України, Сергій Кривоніс, який командував обороною аеродрому.
"Було вжито необхідних термінових заходів щодо забезпечення нездатності ворога посадити великі літаки на злітно-посадкову смугу. Ми її перекрили, ми її замінували, ми її безпосередньо залили маслом, перекрили блоками, автомобілями, паливозаправниками. Це був такий страшний мікс. Ми унеможливили посадку. Літаки не змогли б сісти на смузі. Потім почали нарощувати, вже готувалися до прийому у разі загрози десантування з гелікоптерів" – згадує генерал Кривоніс.
"Одна з основних проблем була – зорієнтувати людей і швидко це зробити, використовуючи їхній людський потенціал: це була досить цікава проблема, тому що в більшості своїй підрозділи, які були зібрані в аеропорту, не належали до Збройних сил. Ці 14 підрозділів - дика солянка - все швидко і досить впевнено зробили", - резюмував Кривоніс.
"Я розумів, що там досить складна ситуація. Ми туди приїхали, я подивився, що є певні підрозділи, але немає порядку. Тоді я зібрав старших і сказав, що приймаю командування на себе. Потім про це повідомив головнокомандувачу генералу Залужному. Валерій Федорович, підтримав".
З цих цитат ви розумієте, що на справді і в Києві не було чіткого плану по захисту столиці. Все трималось на шаленому бажанні українців дати відсіч рашистам.
За словами того ж генерала Кривоноса, командування не зверталося до нього з проханням захистити аеродром. То був його вибір. Як і вибір десятків тисяч киян, які кинулись захищати Київ.
Тим ганебніша поразка Путіна під Києвом, що його ретельно сплановано операція, яку він так довго готував включно з засланними в Україну, за декілька місяців наперед, диверсантами провалилась.
Спецоперація провалилась так, що за ней аж загуло, і загуло на сторіччя.
Бо патріотизм, сміливість і кмітливість українців перемогли в рази перевагаючого противника!
Васильків. Бровари. Макарів.
Перемога в аєропорту Василькова, бої за Макарів, і чудово спланована засідка для танкової колони під Броварами, про це все ще треба буде зняти документальний фільм або цілий цикл "Битва за Київ", щоб назавжди закарбувати та задокументувати цю ганьбу путлерівського штабу та рашистських військ.
Бо той факт, що штурм Гостомеля з боку російської 45-ї гвардійської повітряно-десантної бригади спеціального призначення не вдався, міг би колись забутісь в ретроспективі, якби війська рашистів швидко та вдало змінили напрямки наступу. Але під Броварами вони так само отримали, як і в Гостомелі, і як російский військовий корабель в Бердянську.
І ця ганьба вже назавжди залишиться в історії.
Згадаємо. В перши дні війни, росіяни і справді робили розвідувально-диверсійні випади навіть самому в центрі Києва.
З розвідувально-диверсійними атакаи та нападами невеликими групами взагалі їх план незрозумілий. Вони, що реально думали, що диверсійні групи, які захватять автомобілі швидкої допомоги зможуть захватити Міністерство оборони, чи Адміністрацію Президента?
Чи декількома БТР-ами заблукавшими на Оболоні вони будуть контролювати 3-х мільйонне місто?
А камікадзе, які рвались до центру Кієва на двох КАМАЗах, взагалі не зрозуміло на, що розраховували.
Так в перші дні, їм вдалось швидко проникнути в напрямку Святошин-Шулявка. Але чисельна тероборона зупинила бліцкріг і в цьому напрямку.
Згодом вони дуже великою ціною намагалися оточити столицю дугою далі на захід.
Памятаємо, як російські військові перевдяглися в форму поліції України, під’їхали на авто з мигалками і розстріляли бійців на КПП біля Василькова в Київській області.
І одночасно було чутно вибухи, та кулеметні черги в районі Шулявки та Зоопарку, та у Солом‘янському районі.
Ми памятаємо, як слідкували за кожною новиною в ті дні, і особливо ночі.
Незважаючи на мізерні шанси, українці якимось чудом тримались на позиціях та відбивались, стримуючи рашистів, і ефективно використовуючи як західну зброю, включаючи Javelin, та Stinger так і нашу Стугну. Історія про Стугну до речі потребує після війни широкого обговорення суспільством. Є багато питань, і не тільки по Стугні.
Минулого тижня росіяни покинули аеродром Гостомель в рамках масового відступу (п'ятками) в Білорусь і Росію.
Колона довжиною в 60 кілометрів.
Окремою сторінкою битви за Київ була широко розповсюджена сага про величезний російський конвой. Спочатку здавалося, що це катастрофа для Києва та українців, але ЗСУ вдалось героїчно порізати, як салямі, ту колону на окремі небоєздатні елементи, які мали обмежені можливості для весняного бездоріжжя, і врешті-решт розійшлися згорівшими та вкраденими, і тим чи іншим чином перестали бути воєним фактором у боротьбі за Київ.
Помилився не тільки Путін.
Путін не єдиний, кого здивували перші невдачі російської армії. Американські та інші західні аналітики припускали, що якщо вторгнення станеться, російські, здавалося б, переважні сили розріжуть українську армію, як гарячий ніж масло. Путінські війська зможуть захопити Київ за кілька днів і всю країну за кілька тижнів. Тому Запад і не надавав реальну допомогу в перші дні, бо дійсно їх аналітики вважали, що наданне Україні озброєння в решті може опинитись у росіян, як трофеї.
Хоча заради справедивості відзначу, що деякі малочисельні аналітики сумнівались в боєздатності росіян, і все ж таки ставили на Україну, бо теж ставили під сумнів, що Путін реально оцінив, скільки українські збройні сили вже отримали від західу допомоги ще до вторгнення, і чого варта мужність українців.
25 березня, лише через місяць після початку вторгнення, росіяни заявили, що досягли своїх цілей у Київській області та швиденько перекинулись на Харьків, Донбас та Південь. Деякі аналітики підозрюють, що то хитрий хід Путіна, щоб виграти час, і хоч якось зберегти лице та боєздатні частини.
Можливо, Путіну ще вдасться перефокусувати свої військові диктаторські зусилля на більш вузьку та більш досяжну мету – розширення російського контролю на Донбасі та, можливо, ще й забезпечення сухопутного коридору від Донбасу до Кримського півострова.
Хоча дуже не хочеться в це вірити, бо віра в ЗСУ та Добробати надає не тільки надію, але й сенс перемозі під Києвом. .
Але невдача Путіна під Києвом виявила слабкі сторони російської армії, які свідчать про те, що Росія навряд чи скоро знову спробує і головне НЕ зможе знищити нашу столицю - Київ.
З рештою, все одно Київ - це не тільки поразка Росії на віки. Це ВЖЕ ганьба на віки.
